Сергій ВОВК: Допомагаємо заради миру в країні

На території складів ДП «Камінь-Каширськагроліс» кипить робота із заготівлі колотих дров для відправлення на Східний фронт. Це завдання, нагадаємо, керівництво Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства на чолі із начальником Василем Мазуриком поставило перед собою (усіма лісовими та лісомисливськими господарствами Волині)  з метою підтримки української армії. Робота із заготівлі дров для потреб армії виконується сьогодні оперативно. Як розповів директор лісогосподарства Сергій Вовк, силами колективу заплановано відправити 27 кубів (одну машину) колотих дров,  в основному самих калорійних — дуб, граб.  А загалом, за словами Сергія Вовка, для підтримки учасників АТО силами колективу лісгоспу пожертвувано  в грошовому еквіваленті близько 60 тисяч гривень. Забезпечено дровами паливними пільгові категорії населення району, в тому числі сімї загиблих, поранених і призваних військовослужбовців. Тепер ось на часі – заготівля дров колотих…  Світлана МІСЬОНГ, прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства. На фото автора: працівники лісгоспу заготовляють дрова колоті для АТО. дровадрова1дрова 4дрова 3

У Німеччину – за досвідом господарювання

Упродовж десятиріч триває співдружність та ділове партнерство між колективом ДП «Камінь-Каширське лісове господарство» та німецькою фірмою Палеттин-фабрік «Paletten-Fabrik»  Тому неодноразово лісівники Камінь-Каширщини  гостювали у своїх закордонних колег-лісівників. І ось нещодавно знову завдяки спільній домовленості між керівництвом лісгоспу та німецької фірми була здійснена чергова поїздка в Німеччину. Делегація лісівників Волині впродовж кількох робочих днів переймала досвід господарювання і з результатами після усього побаченого обіцяли не забаритися. Керівники волинських підприємств по можливості запланували придбати сучасні виробничі лінії для нарощування ефективності переробки лісодеревини.  Сподівання директорів, на їх велике переконання, мають виправдатися уже в недалекому майбутньому.

 SAM_0038 SAM_0043 SAM_0044 SAM_0045 SAM_0047 SAM_0048 SAM_0055 SAM_0068 SAM_0069 SAM_0070 SAM_0071 SAM_0074 SAM_0083 SAM_0084 SAM_0141 SAM_0142 SAM_0143 SAM_0144 SAM_0145 SAM_0169 SAM_0170 SAM_0171 SAM_0172 SAM_0121 SAM_0122 SAM_0175 SAM_0177 SAM_0198 Світлана МІСЬОНГ, прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства.

ДП “Любешівське лісомисливське господарство”

Державне підприємство „Любешівське лісомисливське господарство” Адреса: вул. Незалежності, 88, смт. Любешів, Волинська обл., 44200. Телефон −  (03362)3- 00-69, ел.адреса: dplmg1@gmail.com 

любешов Державне підприємство “Любешівське лісомисливське господарство” створене 1 січня 1991 року згідно наказу Волинського обласного виробничого об’єднання “Волиньліс” № 125 від 12.12.1990 р. Продовжити читання→

Поруч із нами. «О ШОСТІЙ ВЕЧОРА ПІСЛЯ ВІЙНИ…»

… Життя надто непередбачуване, аби чітко щось стверджувати. Сенс цієї народної мудрості в повній мірі відчув на собі 48-річний Михайло Бондар із Рокити, коли вдруге в житті його призвали до армійських лав… воювати.

— Річ у тім, що строкову службу я проходив у 1986–88 роках у Туркестанському військовому окрузі, де одержав військову спеціальність «сапер». Наприкінці першого року служби нашій роті повідомили, що бійцям «випала честь» продовжити її, виконуючи священний інтернаціональний обов’язок в Афганістані, — розповідає Михайло Петрович. — Від такої звістки оптимізму не додалося, та, як відомо, накази воєноначальників не обговорюються. Тим паче, в ті часи, коли потужна радянська ідеологічна машина вбивала в голови людей думку про необхідність «допомоги» братньому афганському народові, яку й «надавали» прості хлопці з робітничо-селянських родин, віддаючи здоров’я і навіть життя.

Однак до Михайла доля тоді виявилася милосердною, бо практично в останній момент його і ще одного бійця роти, як найдосвідченіших і  найвідповідальніших, залишили в тій же військовій частині для підготовки молодого поповнення.

— Відверто кажучи, ціну такого подарунка звище я оцінив через десятки літ по тому, як закінчилася та незрозуміла, чужа війна, — ділиться Михайло Бондар. — І аж ніяк не думав не гадав, що знову доведеться одягати військову форму, згадувати саперні навички, виконувати бойові завдання…

Сьогодні, як і тисячі інших патріотів України, призваних на військову службу під час третьої хвилі мобілізації, він проходить перепідготовку на яворівському полігоні. Причому вона відбувається на повну ( видно таки вищим командуванням були зроблені висновки).

— Підйом о 5.30 (я командир відділення саперної роти, то встаю раніше, аби зорганізувати на шикування свій підрозділ), а далі — все, як у старі добрі часи: зарядка, прийом їжі, навчання, стрільби… Часом завдання вирізняються (принаймні для мене) своєю новизною, скажімо, потрібно автомобіль вивести з ладу, викрасти автомат, виявити за допомогою спецпристроїв «диверсантів» тощо. Значна увага приділяється й набуттю певних медичних навиків, що, безумовно, важливо в бою. Правда, дав би Господь, їх реально не застосовувати…

Наразі п’ять батальйонів, що знаходяться на полігоні, вчаться воювати і виживати в надскладних умовах. Хоча й ті, у яких нині перебувають хлопці, цілком пристосованими назвати важко. Наш земляк Михайло Бондар найбільше переймається, що навкруги полігона вирубують для опалення та приготування їжі стиглі буки, які, по суті, знаходяться на території Національного парку площею 7,5 тисяч гектарів. Що і не дивно, бо за родом занять він — лісівник із 25-річним стажем роботи. На службу потрапив, будучи на посаді лісничого Дубечненського лісництва.

До слова, ухилятися від виконання обов’язку Михайло Петрович, як справжній чоловік, не став. Навіть, коли приїхав у декількаденну відпустку і вже знав, що з дня на день разом із своїми побратимами вирушить на Схід, де якщо й закінчиться стрілянина, то саперам роботи вистачить.

Удома ж на нього чекає дружина, троє дітей, недобудований просторий дім і… ліс. Чоловік щиро зізнається, що, як ніколи раніше, замислюється, що надто часто ми не вміємо (чи не хочемо ?) дорожити тим, що дає життя, цінувати те, що маємо. Ще донедавна якось не доходило до серця, що без миру немає майбутнього, не може бути щасливого життя, повної радості від краси неповторних лісів та дібров…

В один із днів короткотермінової відпустки до Михайла Бондара приїхав директор ДП «Старовижівський лісгосп» Андрій Бабій та головний інженер цього підприємства Анатолій Дунець, аби підтримати свого колегу та розпитати його про потреби з наміром придбати все необхідне. Того ж дня громадський активіст Руслан Маник передав термобілизну та спальний мішок, придбані за кошти жителів дубечненської сільради.

… Сьогодні (знаю це достеменно) багато людей, згадуючи наших відважних захисників, взяли за звичку вголос чи подумки казати: «Поможи, Боже, зараз тим, хто ТАМ, кому зараз найважче…» Хто знає, може справді стане хоч на хвильку легше? Хоч комусь?..

Що ж до Михайла Бондара. Дізнавшись, що він гарно співає й грає на гітарі, ми домовились, що обов’язково заспіваємо разом, як у відомому кінофільмі «в шість годин вечора після війни». Вірю, що це буде незабаром.

Любов БІДЗЮРА.  Газета “Сільські новини”.

Михайло Бондар, лісничий Дубечненського лісництва.

Михайло Бондар, лісничий Дубечненського лісництва.

Якщо господар вдома, то господар і в лісі

Якось у справах бувала у володіннях Нуйнівського лісництва (ДП “Камінь-Каширське лісове господарство”) і під час обідньої перерви лісівники пригостили мене домашнім голандським сиром… Зізнаюся відверто, що була приємно вражена. Адже такий на диво смачний продукт виходить далеко не у кожної господині… «Звісно, — повідали згодом працівники лісництва, –  такий сир вміє готувати наш колега, помічник лісничого лісництва Петро Мокійчук.  А якщо господар вдома,  то і на роботі теж — господар.»

І справді. Щоденні обов’язки Петра Мокійчука, як і кожного свідомого українського природоохоронця,  – догляд за лісом, його охорона, примноження лісових природніх ресурсів – клопіткий процес, що вимагає великої відповідальності і сумлінного ставлення. Та по інакшому Петро Григорович працювати не вміє. У 2001 році він був одним із 25-ти випускників інституту магістратури і підвищення кваліфікації, що на базі Київського Національного аграрного університету, який отримав диплом магістра лісового господарства. Це був перший випуск в Україні на той час!  Починаючи з 2002 року Петро Мокійчук трудиться помічником лісничого і заслужив за цей період у колег-лісівників беззаперечний авторитет. Між іншим, якщо справа доходить до кухні (приготування юшки, шашликів та ін.), то талант і вміння  Петра Григоровича в цьому плані є неперевершеними!

Загалом зусиллями працівників Нуйнівського лісництва щорічно навесні стабільно садиться 10-15 гектарів молодого лісу. Активно допомагають в цьому лісівникам члени шкільного лісництва, яке успішно функціонує при сільській загальноосвітній школі. З метою природничого виховання молоді району запланована цьогоріч спільно з учнями Нуйнівського шкільного лісництва «Екологічна стежка», маршрут якої  пролягає через ряд місцевих заказників (всього заказників на території лісництва 8, 4 з них —  гідрологічні та 4 – ботанічні). Мають в лісовому господарстві лісівники власний тимчасовий розсадник площею 3 сотих, де в цьому році вирощено 100 тис. сіянців сосни звичайної. Розсадник повністю задовольняє потреби лісництва у весняній посадці лісових культур. Словом – усе для успішного господарювання на ввіреній лісовій території працівники Нуйнівського лісництва плекають власними руками.

Світлана МІСЬОНГ, прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства.

Лісничий Нуйнівського лісництва Сергій Дяк.

Лісничий Нуйнівського лісництва Сергій Дяк.

Помічник лісничого Нуйнівського лісництва Петро Мокійчук.

Помічник лісничого Нуйнівського лісництва Петро Мокійчук.

 Нуйнівське лісництво

Нуйнівське лісництво

Мисливські собаки: «Кубок Полісся-2014»

SONY DSC
Переможцем «Волинських міжобласних змагань мисливських собак норових порід по підсадній лисиці та підсадному борсуку у «П»-подібній норі «Кубок Полісся–2014» цього року став киянин Ігор Звєрєв. Його чотирилапі мисливці – ягдтер’єри Найт-Єфросинія та Спрут-Ерна – були найкращими в обох номінаціях. Відтак « Кубок Полісся-2014» помандрував до Києва. У змаганнях по підсадній лисиці друге місце здобув німецький мисливський тер’єр Бриз ,Романа Ільницького з м. Камінь-Каширського, третє виборов ягд Cruso Vom Grenskamm Ігоря Жмурка. По підсадному борсуку – друге і третє місця у напруженій боротьбі вирвали ягдтер’єри Дона Емма і Enco vom Una Line Ігоря Жмурка.
Ці надзвичайно цікаві й престижні змагання тривали два дні. Проходили поблизу заповідного мальовничого озера Чорне. Випала гарна осіння погода. Тож учасники сповна насолодились і змаганням, і відпочинком у сосновому бору, де, власне, і знаходиться випробувальний центр норових собак. Від часу останніх провідин цього незвичного «собачого стадіону» помітив чимало позитивних змін: над трибунами з’явилося добротне покриття, прожектори, а на території – молоді деревця. До участі у «Кубку Полісся» зголосилося близько тридцяти учасників з Волинської, Хмельницької та Київської областей. За два дні здійснено 105 пусків. «Чотирилапих мисливців» екзаменували сім лисиць і чотири борсуки. Борсуки зі своїми гострими пазурами всі випробування витримали з честю, навіть деяких собак змусили втікати з нори, а лисицям довелося несолодко.
– Пуск! – головний суддя Віктор Дрокін тисне на секундомір, господар відпускає повідок і собака кулею мчить у нору. Чутно її сопіння, погримкування дерев’яними закривками, дряпання, тихе бурчання. Пір’їни, які зачіпає цей чотирилапий повзун, вказують на його перебування. А от вже й дістався звіра.
– Тридцять п’ять секунд! – засікає час Віктор Васильович.
А з нори тим часом доносяться гуки боротьби. Неможливо побачити, що там відбувається, але щось надзвичайне – дерев’яна накривка торохтить, чується сопіння, невиразні голоси, скавучання. Судді, що називається, дивляться вухами.
– Хватка!!! – це сигнал для асистентів: час рятувати лиса.
Накривка піднімається і перед очима постає двійко клубочків – рудий і чорно-підпалий, лис і собака. Мені навіть важко зорієнтуватися, хто за що кого схопив – собака лиса, чи лис собаку. Але судді безпомильні, мають досвід суддівства.
– Хватка за зад! – головний суддя розчарований.
Але в більшості ягдтер’єри впивалися кликами у шию звіра, рідше – пащека у пащеку.
Відтак ще один пуск на перевірку голосу. Не знаю, як судді визначають, котрий співак чи крикун яких балів вартий, наскільки тембровий і чистий у кого голос, але був один такий артист, що всі замилувалися його «розказуванням». Він і кричав, і сварився, і плакав, і нарікав, жалівся, радів-хвалився, кликав-попереджав… Справжній артист. Він би міг заробляти одним голосом добрі гроші своєму господарю, аби той тільки дав йому шанс – завів до цирку. Але судді високих балів йому не дали, бо він не йшов на контакт зі звіром. «Мисливець» чув звіра, але сам у бій не ліз: прикликував господаря. І це, можливо, був найкращий собака у цім товаристві: виважений, обережний, розумний. Він старався догодити господарю, віддати йому усі лаври полювальника.
Адже не секрет, що багато собак гине од своєї ж хоробрості. Про це розповідали мені мисливці, неводнораз і сам бачив собак, яких дивом врятували хірурги. Але не всім щастить. На цих змаганнях, принаймні, одного із найсильніших собак Волині не було. Це я кажу про ягда Андрія Стасюка, який цього року загинув під час полювання на ікланів.
– Пес відчуває звіра, подає голос, але не нориться, – каже про чергового змагальника Віктор Дрокін і знімає з перегонів.
– 96 балів, хватка моментальна, собака достойна диплома І ступеня, – мовить про іншого.
– Собака знята, дві хвилини без контакту із звіром, – звучить, як вирок.
Цей білошерстий мисливець наробив гавкоту, а в нору йому ніяк не хотілося. Господар його підбадьорював, тарабанив по закривці, підказуючи куди потрібно лізти, і він сопів-повз, розвертався у норі і вилазив назад, знову вертався, сопів, але пір’янці-поплавки руху не фіксували.
– Заблудився у норі! – пожартував хтось із трибуни.
Отоді, дивлячись на секундомір, головний суддя й скомандував: «Час! Одсікай!» І оте страшне для власника: «Собака знята!»
Деякі бої відбуваються у найдальшому патрубку – перед самою трибуною. Глядачі можуть роздивитися, хто кого тримає за пащеку, яка в кого горлова хватка, тому, бува, й коментують бій, пробують тиснути на суддів. Але судді безпомильні і раз-по-раз із трибун чутно: «Судять справедливо!» Народний контроль – найкраща оцінка для будь-якого судді. Але бували випадки, де навіть досвідчений головний суддя кликав свого львівського колегу і вже разом приймали об’єктивне рішення.
Азарт змагань був такий великий, а ритм настільки шалений, що у якусь мить одна з кмітливих лисиць, розмінявшись у норі із собакою, вибралася з нори і дивом прошмигнула з дротяної клітки на волю. Асистенти суддів й самі змагальники спробували наздогнати рудохвосту, але вона петляла поміж дерев і, може б, вирвалася у сосновий бір, якби не проворні ягди.
– Якось у мене була лисиця, яку й шістнадцять собак не змогли взяти! – каже Віктор Дрокін.
І тут мисливці починають пригадувати рудохвостих героїнь, їхню стійкість, хитрість, розум. І як курей по селах крадуть, і ковбасу у крамницях «купляють» (був такий випадок в Усічах: вполювали лиса, що ніс своїй жіночці палку ковбаси), і мертвими притворяються… Ось ця ж змогла обхитрити собаку, залишити позад себе у норі. Хоча, завдання собаки – допомагати своєму господарю, тобто вигнати лиса з нори під постріл, а не душити й тягти потім до виходу.
Другого дня вже відзначився борсук. Вирвавшись із рук асистента, запетляв по території випробувального полігону і навіть прошмигнув у хвіртку до ставочка. Але тут його все ж упіймали. І вже мова зайшла про борсуків. Згадали навіть про обіцянку ковельчанина випустити свою малу ведмедиху на волю. То випустив чи ні?
Вже традиційно суддівство очолював суддя національної категорії Віктор Дрокін, йому допомагав львів’янин Ярослав Рогоцький. З чотирилапими змагальниками працювали Андрій Стасюк, Ігор Хавелко та Володимир Матросов. У кожного за плечима – власний досвід суддівства, роботи з собаками. Скажімо, Віктор Васильович – чи не найперший волинянин, що почав цікавитися німецькими ягдтер’єрами. А ще багато років очолював Волинську обласну федерацію МСУ, провів сотні змагань у якості судді. На «Кубку Полісся» йому доводилося співпрацювати з асистентами, приймати рішення щодо того чи іншого собаки, давати оцінки, коментувати роботу собак для глядачів. Його помічник – суддя І категорії львів’янин Ярослав Рогоцький зараз очолює Львівську обласну організацію ФСМУ, має досвід суддівства, проведення змагань та роботи з мисливцями. У їх, Львівській організації, за його словами врази більше мисливців. Тож цікаво було поспостерігати і за його роботою. Андрій Стасюк і Володимир Матросов мають свої випробувальні нори для тренування собак, утримують не лише «чотирилапих мисливців», але й «собачих тренерів» – диких кабанів, лисиць, борсуків, фазанів. А ще організовують змагання, допомагають іншим мисливцям у дресируванні собак. А ось для Ігоря Хавелка з смт Іваничі – це був дебют. Він вперше виступав у ролі асистента і чесно зізнався, що це нелегка робота. Тим, хто дивиться збоку, здається, ніби асистенти граються з собаками, лисицями та борсуками. То запускають їх у нори, то дістають, собак віддаючи господарям, а звірів відправляючи назад до кліток. А насправді це виснажлива, психологічно і фізично важка робота. Лисиці і борсуки щоразу намагаються цапнути за руки. Доводиться вивертатися, хитрувати, витягувати руки перед собою. І це потрібно зробити блискавично, філігранно, артистично, мов у цирку, бо ж за тобою спостерігають ще й глядачі. Тим часом лис чи борсук прагнуть на волю, звиваються у руках і категорично не хочуть повертатись у свої клітки. А не раз і з клітки їх, особливо борсуків, у нору не загнати. Вже трусять кліть, підпихають у бочок звірка, а він тримається всередині, мов приріс. Але найважче відтягти собаку, що зубами схопив звіра. Потрібно і шикати, і дмухати й кричати. Та найчастіше все вирішують сильні руки асистента, який передушує горло собаці і вона майже непритомніє, попускаючи звіра. І це настільки несподівана і важка робота, що не кожен може із цим впоратися. Цього разу рятувати «собачих тренерів» випало Ігорю Хавелку і він на якомусь етапі змушений був просити про заміну. І ще про одну юну асистентку хотілося б розповісти. Це Катруся – донька Андрія Стасюка. Змалечку допомагає батькові доглядати за собаками і дикими звірами, навчилася уколи давати і прививки робити, знає характер і повадки усіх чотирилапих мешканців. Я познайомився із цією юнкою на змаганнях по підсадній лисиці у вісімці і П»-подібній норі, що проходили в обійсті її батька у с. Лаврів Луцького району. Це було рік тому. На той час дівчина вчилася у 9-му класі Лаврівської ЗОШ, допомагала няньчити молодшу сестричку, поратися на городі, їздила на скутері і доглядала цілий домашній звіринець. Із захопленням розповідала про повадки павлинів, фазанів, диких качок, які плавали у їх домашньому ставочку, щетинистих вепрів, свійську птицю – гусей, індиків, курей. І, звісно, розповідала про собак… Декотрих власноруч тренувала і вони вже тоді виборювали дипломи найвищих ступенів. Директор Шацького лісового коледжу ім. Валентина Сулька Ігор Жмурко запросив юну дресирувальницю на навчання у коледж. Адже мріє про відкриття нової навчальної спеціальності – експерта-кінолога. Перша студентка вже є. На цих змаганнях вона набиралася практичного досвіду як організатор, стажер та помічник суддів, зокрема, допомагала в оформленні дипломів та веденні відомостей, що теж має свою специфіку. Варто сказати і про допоміжну команду цих змагань – медсестра лісоколеджу Наталя Абрамчук окрім своїх прямих обов’язків медика виконувала ще й роль буфетниці. І такий тут працював. А ще ж була місцева традиційна народна кухня – рибна юшка із щуки і карпа, яку приготував знанний шацький рибак Анатолій Дутік, смажене на кострику м’ясо та підсмажені на пательні «кози» – такі дуже колоритні гриби, запечена у печі капуста і, звісно, борщ та вареники. Традиційна “партизанська каша”-куліш… Їх готувала ціла команда на чолі з завідуючою їдальні Шацького лісового коледжу Світланою Стаднік та професійним кухарем Вірою Рещук. Засновник «Кубка «Полісся», голова ВООФМСУ Ігор Жмурко разом із дружиною Іриною та дітьми (змагання проходили поблизу обійстя Жмурків, тож усе сімейство сприяло його успішному проведенню) приємно здивували усіх своєю гостинністю, доброзичливим ставленням, щирим гумором. Це при тому, що Ігор Васильович – ще й засновник Міжнародного плідника німецьких ягдтер’єрів «Чорне узлісся», виставляв на змагання дев’ять із тринадцяти своїх найкращих собак.
– Щоразу із великим задоволенням приїжджаю до Шацька, – зізнався Володимир Мазур із Хмельницького. – Мені подобається гостинність організаторів, доброзичлива товариська атмосфера, а головне справедливе суддівство і рівність усіх учасників. Не в кожній області цього дотримуються. Високопосадовці і власники випробувальних майданчиків намагаються прорватися поза чергою. А тут організатор – він і голова ВООФМС, і власник випробувального центру – на рівних бере участь у жеребкуванні.
Володимир Мазур запросив до Шацька кохану дівчину Ларису, то ж разом і вболівали за свого улюбленця ягдтер’єра Арчі. І хоч останній призового місця не виборов, але приніс обом масу приємних вражень і хвилювань. А основне – “привіз” їх до Шацька, де молоді закохані люди приємно провели вихідні осінні дні у спілкуванні з природою.
Побачив тут і легенду українського собаківництва, старійшину мисливського товариства Володимира Писаренка. Свого часу про Володимира Григоровича у Луцьку ходили легенди. Він заснував одне із перших в Україні мисливських стрільбищ із механічним вильотом тарілки: був його начальником, тренував любителів пернатої дичини. Володимир Писаренко – майстер спорту зі стрільби. А ще облаштував першу в Україні чи й тодішньому Союзі «8»-подібну нору, куди з’їжджалися на змагання мисливці Білорусії, Казахстану, Росії, України. Тут проходили перші республіканські змагання норових собак. Саме він у 80-х завіз на Волинь з Ленінграда фокстер’єрів фінського походження. І зараз приїхав на змагання зі своїм улюбленцем – короткошерстим фокстер’єром Каштаном. Щоправда, зізнався, що його Каштан – тепер ніженка. Як, до речі, й інші його собаки. Вони стали домашніми улюбленцями, членами сім’ї. Ні про яке повноцінне полювання, тим паче з небезпечними пригодами, не може бути і мови. Супроти цього щонайперше виступає дружина Лідія Георгіївна, яка дуже любить собак. Та й діти, і троє онуків бережуть своїх улюбленців.
– Тільки зберуся на полювання, всі в один голос: «Цього не бери! І цього не дамо!» – зізнається Володимир Григорович.
Ковельчанин Роман Цешинський, щоб потрапити зі своїм Кемрі на «Кубок Полісся», перервав поїздку по Польщі. А житель м. Камінь-Каширський Роман Ільницький півторарічного Бриза возив на тренування до Володимира Матросова у с. Черкаси Ковельського району, щоб перемогти. Розповів, що його прадід був мисливцем і його покликали гени. А тепер має й професійного помічника. У Анатолія Макарчука – собака-знаменитість: трирічна Путі-Мальвіна. Усі дивляться на неї, мов би вона й почала війну на Сході. Але сьогодні суперничають навіть не мисливські собаки, а школи і, головне, заводчики: київський плідник Ігоря Звєрєва супроти плідника «Чорне узлісся» Ігоря Жмурка. Головна собака Андрія Стасюка загинула, то ж втрутитися у ці розборки лідерів намагається тільки ягд із дому Володимира Матросова, якого в останнього придбав Роман Ільницький.
Я тим часом слухаю Ольгу Звєрєву, яка цікаво розповідає про київський «ягдтер’єрник» на три десятки осіб. Про характери собак, їх виховання, дресуру, натаскування. Виявляється, подружжя «загнало» «П»-подібну нору у паркан. Економний варіант. Дізнаюся, втім, що на собачій їжі подружжя не економить, у раціоні ягдтер’єрів попри каш завжди є кісточка і м’ясо. Утримування такої кількості собак – задоволення не з дешевих, але воно того вартує. Щоб взяти участь у змаганнях на «Кубок Полісся», подружжя подолало 1800 кілометрів і не пошкодувало. Гарна природа, доброзичлива атмосфера, чесне суддівство і головне – собаки не підвели. Виграли навіть «Кубок Полісся», ще й трофейну лисицю-опудало, яку виготовили умільці Шацького лісового коледжу.
– Якби не події на Сході, собак могло бути більше, – висловив припущення Віктор Дрокін. – Але й при цій кількості у нас було досить роботи: два дні пусків. Більшість собак спрацювали досить добре, заробили дипломи І, ІІ і ІІІ степенів. Хоча були й початківці, деякі собаки зняті з дистанції.
Позитивно оцінив ці змагання і Ярослав Рогоцький, який відсудив не одну сотню чи й тисячу собачих перегонів. Що ж, перший «Кубок Полісся» вдався. Волинський обласний осередок ФМСУ, який започаткував ці чудові змагання, як і торік, провівши всеукраїнський огляд німецьких ягдтер’єрів за участю зарубіжних учасників, знову у форвартері всеукраїнського руху норових мисливських собак.
Сергій Цюриць.
На фото: моменти змагань.

SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC