Ягідний погляд лісу

Маневичі – містечко серед лісів. Проїхав кількасот метрів, зійшов з дороги і вже збираєш чорниці.

– Вродили цього року на славу, – каже Раїса Швець.

Раїса Андріївна заготовлює цілющу ягоду для власних потреб.

– Беру два-три відра щороку, – каже. – Для нашої сім’ї вистачає. Домашні найбільше люблять чорничний компот, але варю і варення, і з цукром перетираю. Морозильній камері цю ягоду не довіряю, хоч багато хто на зиму її заморожує. Я радше сушу, аніж заморожую.

Разом із нею цілющу ягоду бере Валентина Перванчук із невісткою Тетяною та двома онуками – Уляною і Назарком. Хлопчик зовсім маленький, рочків два від роду, рученятами перебирає листячко, солодкі ягоди тягне до рота.

І ми дали поклінець, мов які велетні нахилилися над малим світом, крізь чорничне хащовиння бачимо мурах та всіляких жучків. Їм стягти сонячну ягоду з верховіття – не сила. Хіба сама впаде. А ми заявляємось ось так непрохано-негадано і цупимо їх врожай. Ягоди схожі на великі чорні м’ячики. Іноді їх оберігають полчища комарів, але в цю підобідню пору армія малих пискунчиків спить.

– Мені розповідали про жіночку, яка в день назбирувала 50-60 літрів, – кажу. – Чи можливо таке?

– Чому ж ні? – роздумує котрась. – Моя знайома вже цього літа назбирувала на 600 грн. Сім’єю можуть заробити 5000-6000 грн за день.

– А ви скільки назбируєте? – запитую.

– Літрів десять-дванадцять.

– Я назбирував торік ще сім, – зізнаюся, – але дуже втомлювався.

– У шестикласника Миколи Мельника одноденний зарібковий рекорд – 560 грн., а його братик-другокласник за один похід набрав чорниці на 260? – усміхається на те Раїса Андріївна.Тільки б не лінуватися до лісу зайти: там гроші під ногами розкидані.

З чорницями печуть смачні пироги, варять вареники, чув, за кордоном, навіть роблять фарбу для автівок. Все ж найбільше цінують її за цілющі властивості: помічна від усіх хвороб. Особливо ж цінна для тих, у кого негаразди із зором. Хоч чорничні варення і компоти – так само поживні, корисні і популярні. Одна маленька ягідка, якщо правильно вживати, може замінити велику аптечну таблетку. Все більше її скуповують іноземці, все менше Полісся вживає для власної користі. Втім, для багатьох людей саме літній ліс дає роботу: владі не потрібно ні робочих місць створювати, ні про соціальні та пенсійні зобов’язання дбати. Таке враження, ніби у Лісу більше кебети і влади ніж у кабінетних державників: він опікується про свій люд – дає роботу і прожиток. Цьогорічні заготівельні ціни супроти торішніх виросли майже удвічі. Якщо на початку чорниці скуповували по 20-22, то тепер і по 28-35. На імпровізованих придорожніх торгунчиках за літрову банку просять тридцять гривень, на луцькому базарі кілограм чорниць продають за 40 грн. Журналісти встигли вже наректи чорницю чорним золотом. Як би не дивно це звучало, але останніми роками вона все більше тисне на курс гривні, євро і долара. Якщо у Південній Америці та Африці кавові зернята є своєрідним неформальним «золотовалютним» гарантом, а в Україні цю роль частково виконують пшеничні зернятка, то в Поліссі така участь віднедавна спіткала чорницю.

Але мало хто знає, що найбільша її цінність – це «працьовитий характер». Вона створює справжні мурашині джунглі – маленький ліс у великому, де добре почувається бджола, мураха, комарик, пташка. Безцінний вплив її на лужно-кислотний баланс грунтів. Чорничні джунглі у спекотну пору убезпечують ліси від пожеж, у морозну – від надмірного промерзання грунтів. Якщо порівняти «чорничні деревостани» з борами, гаями, дібровами, можна знайти певну закономірність – вони у тисячу разів менші зростом. Їм притаманні і в тисячу разів зменшені властивості великолісся. Хоча за своїми цілющими властивостями можуть у стільки ж разів перевищувати помічну силу лісу на людину. У чорничників є більш великорослі родичі – зокрема лохина. Вона, а ще багно, папоротеві наводять на думку, що у прадавні часи існували ще більш рослі види іншолісів (передкущовий ярус), про які, на жаль, ми можемо лише здогадуватися. Основна функція зеленокроння – фотосинтез: вони чи не єдині здатні «переробляти» видиму сонячну й, вочевидь, невидиму космічну енергію з користю для Землі, вживлюючи в подальшому цю «манну небесну» в енергетичний ланцюжок еволюційних процесів. Втім, існує версія, що великий ліс – це тільки щит, захисний скелет більш важливих природних органів, серед яких й оте маленьке чорничне лісовисько.

– Чи впливають лісівники якось на чорничники? – запитую у головного лісничого ДП «Маневицьке ЛГ» Олександра Чернишена. – Скільки років потрібно, щоб вони з’явилися і заврожаїли у новоліссі.

– На вирубках відновлюються за 5-7 років, – каже Олександр Анатолійович. – Звісно, природним способом. Ми їх не висіваємо, але всіляко сприяємо, щоб вони якомога більше обживали наші ліси. Задля цього намагаємось вести просвітницьку роботу з кожним збирачем ягід: просимо відмовлятися від щіток та гребінок, бо ж листочки обшморгуються і ягідники потім хворіють, також не смітити, берегти ліс од пожеж, словом, дотримуватися правил поводження у лісі. Маємо десять лісництв, у кожному є чорниці, лохачі, бруслина, малина, ожина, а ще гриби, лікарські трави, горіхи… Чорниця дає людям прожиток, тож значна частина мешканців довколишніх сіл тепер у лісі.

Маневицький район, де половина лісових площ – рукотворні новолісся, тепер вважається одним з найбагатших на чорницю, яка облюбувала дві третини деревостанів. І хоч ця космічна гостя найбільше полюбляє сирі борові місцини, її можна зустріти і в інших типах лісів, на більш високій місцевості. Лісівники зумисне її не відтворюють, але цим займається природа: мурашки, комашки, жуки, птахи, навіть звірі. Не кажучи вже про невидимих духів лісу – вітри-легкодуви і буремники. Щоб велике дереволісся «подружилося» з маленькими чорничними хащами, на думку інженера лісових культур ДП «Маневицьке ЛГ» Івана Пацамана, потрібно до тридцяти п’яти років.

В останні роки «чорничні ліси» Волині (а вони ростуть здебільшого у поліських районах – авт.) реально змагаються з найціннішими деревостанами, які, ще радянською лісовою наукою, і досі вважаються «лісовим урожаєм», і за державний бюджет. Торік до зведеного бюджету Волинської області вони дали

Усі ж підприємства лісогалузі внесли 31,5 млн грн та сплатили 29,1 млн грн єдиного соціального внеску. За І квартал 2014-го відповідно 10,4 млн. грн. та 8,3 млн. грн. Варто зазначити, що на підпорядкованих ВОУЛМГ підприємствах хлібчик своїм сім’ям торік заробляло 1583 особи, тепер 1922. Це по всій області – на третині площ, які займають ліси. На поліській частині у ці літні місяці реально заробляють свій хлібчик тисячі дорослих і маленьких громадян, які через систему механізмів годують і свою українську державу. Виходить, що українська держава обкладає податком кожен кущ чорниці, як це за Сталіна було з фруктовими деревами. Ні ж бо, сама чорниця податків не платить. Не вимагають їх і з працьовитих збирачів. Але цей податок забивається державою у обов’язковий податковий збір із бізнесмена, звісно, за рахунок праці збирачів. Якщо переробкою деревини легально і нелегально займається «великий розум держави» і ціла індустрія, то недеревним ресурсом – рідкі структури і то дуже неохоче. Цілюща ягода вже і в космосі побувала, а держава й досі не спромоглася створити перспективних технологій, які б дозволили ягоді послужити більш ефективно. Чому так?

– Кілька років тому ми переробляли 300 кілограмів чорниці, торік – 2 тонни, – каже начальник консервного цеху ДП «Маневицьке ЛГ» Галина Зінич. – Цього року ця кількість збільшилася до 2 тонн 300 кілограмів. Могли б переробити більше, але дуже виросла закупівельна ціна, відповідно здорожується і собівартість виготовлюваної продукції.

Втім, найцінніше, на наш погляд, навіть не харчове, а «лікарське» призначення досі залишається за межею державних інтересів. Ми відкрили аптечні шлюзи для дорогого імпортного потоку, не дбаючи за власну фармацевтичну продукцію, зокрема, з перевіреної віками лісової аптеки. Нема жодних державних конкурсів, грантів, гарантованих фінансових вливань на осмислення можливого найкориснішого використання чорниці, аби отримувати подаковий збір не з врожаю, а з високоточних технологічних і головне потрібних людству речовин, елементів, властивостей. Жоден український філософ ще не глянув на лісове утворення, як на живу багатоступеневу фотосинтезову енергосистему, квінтесенцією якої є мурашник, ягода, гриб, легендарний цвіт папороті, якого ніхто не спроможний вловити. І до речі, жодної непотрібної і аморальної речі ліс, на відміну від людини, не зрощує.

…На ці мої роздуми десь угорі озвався далекий грім. Дуже тихо, мов би кашлянув. Мов би погоджувався чи злегка дискутував з моїми роздумуваннями. І його одразу почули збирачки ягід, заспішили:

– Ми ж зранку сіно перевернули! Вже підсушилося, треба поспішати, завчасу згребти, аби дощ не намочив.

– А скільки там сіна?

– Близько гектара…

– І що отак з дітьми й поїдете ще на сіно?

– А діти з нами скрізь. Змалечку звикають до всякої роботи. Полоття, збір ягід, домашнє прибирання, прання, приготування їжі, пастушкування, гребіння сіна, а там дивися й косовиця та оранка… Цього всього нас навчали діди-прадіди, наші батьки, від нас переймають діти. Ліс, ягідка призвичаюють до праці, слухання лісу, його птаства… Коли і звір на очі покажеться – їжачок чи білка, лис чи заєць, вовків зараз нема. А подивишся на ягідничок, що красується добірними ягідками, й самому хочеться бути на нього схожим, зродити корисний плід для людей. Хай це буде добрий вчинок, насіяні квіти чи посаджений сад, збудований дім… За це ж вчишся цінувати і ягідник, і людину. Ось я кожну гілочку легенько рукою притримую, листочки одгортаю, ягоду випрошую, щоб і наступного року, як я чи хтось із моїх діток прийде, пригостила щедро.

Сергій ЦЮРИЦЬ.

На фото автора: збирачі чорниць; маневицькі переробниці ягід.

font-size: 14pt; font-family: ‘Times New Roman’, ‘serif’;

Упіймали браконьєрів

Об’їжджаючи мисливські угіддя, у 5 кварталі Звірівського лісництва рейдова бригада ДП «МГ «Звірівське» звернула увагу на автомобіль «Нива». Він стояв трохи оддалік від дороги, мов би захований від стороннього ока. Що ж, у лісі так часто буває.

– Мабуть якийсь міщук приїхав по чорниці і заблукав! – висловив хтось думку.  

Та була вже 8-ма вечора. Збирачі ягід так довго у лісі не затримується: полчища комарів виженуть найпрацьовитіших. Вирішили дочекатися господаря. Він з’явився опівночі з напарником. Тягнули щось важкеньке. Сумніву більше не було: «Браконьєри!» Ті й не відпиралися: «Полювали на дикого вепра…» Єгері викликали наряд міліції, він оперативно прибув на місце пригоди. Затриманими виявилися житель с. Башлики Ярослав Г. та його спільник із смт Цумань. У них вилучено нарізну малокаліберну гвинтівку. До речі, ніде не зареєстровану.

– Ми навіть пострілу не почули, настільки тихо стріляє, – каже директор ДП «МГ «Звірівське» Андрій Шпорук. – Територія мисливського господарства велика, за кожним деревом охоронця не поставиш, тим і користуються браконьєри. Тим паче, що у ці літні місяці багато людей приїжджають у ліс по ягоди і гриби, десятикратно збільшується навантаження на єгерів та державну лісову охорону.

До речі, раніше тут затримували на браконьєрці родичів теперішніх стрільників. Вочевидь, урок близьких не пішов їм на користь. Тепер горе-полювальникам доведеться відшкодовувати мисливському господарству 10 тис. грн. завданих збитків і платити штраф.

Два тижні тому єгері так само у надвечір’я вилучили карабін «Вепр» у жителя с. Городище Ярослава М., який вештався лісовими угіддями. Тоді злочин встигли попередили.

Сергій ЦЮРИЦЬ,

прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства

Юні лісівники України зібралися на Волині

На Волині відбувається VІІІ Всеукраїнський зліт учнівських лісництв України. У ньому беруть участь представники 19 областей. Юних лісівників України вітали голова Волинської облдержадміністрації Григорій Пустовіт, головний спеціаліст відділу позашкільної освіти, виховної роботи та захисту прав дітей Міністерства освіти і науки України Світлана Бут, перший заступник голови Волинської обласної ради Олександр Пирожик, начальник Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства Василь Мазурик,  начальник управління освіти і науки Волинської облдержадміністрації Валентина Загрева, директор Волинського обласного еколого-натуралістичного центру Валентина Остапчук. У роботі зльоту бере участь завідувач відділу сільського господарства Національного еколого-натуралістичного центру МОН України Микола Пінчук.

Юні лісівники хвилиною мовчання вшанували пам’ять загиблих українських патріотів, поклали вінок до Стіни Небесної сотні.

Відбулася презентація учнівських лісництв та захист наукових робіт, юннати поспілкувалися з членами Маневицького учнівського лісництва, познайомились з роботою ДП «Маневицьке ЛГ». Сьогодні гостюватимуть у Шацькому лісовому коледжі ім. В. Сулька, побувають у музеї фауни та на озері Світязь, пройдуть екологічними стежками Шацького національного природного парку.

Сергій ЦЮРИЦЬ,

прес-служба Волинського обласного управлінння лісового та мисливського господарства.

На фото автора: відкриття VІІІ Всеукраїнського; вінок до Стіни «Небесної сотні» від імені учасників зльоту покладають Юля Смаль та Юрій Микитенко – представники Скулинського та Пилиповецького учнівських лісництв Волинської  та Київської областей; презентація учнівських лісництв. 

Лісоакценти і призначення

Лісоакценти і призначення

Останній день робочого тижня у ВОУЛМГ розпочався з апаратної наради. Начальник ВОУЛМГ Василь Мазурик повідомив добру новину: «Лісова галузь набирається потуги, має перші успіхи, до яких долучилися всі управлінці.

– Ми тут щоб вирішувати всі проблеми, які виникають у галузі, – наголосив начальник лісоуправління. – Хоча надалі будемо їх упереджувати.

І справді за ці кілька місяців управлінцям вдалося застабілізувати вкрай непросту ситуацію, що склалася у галузі внаслідок Революції гідності, зміни пріоритетів та й самої лісополітики. Вироблено стратегію і тактику. Керівні кадри пройшли через горнило громадського обговорення. Лісопідприємства отримали стимул для ініціативного, прозорого, усім зрозумілого господарювання. Професійність, порядність і патріотизм – три складові, завдяки яким перше півріччя лісогосподарства закінчують хай і з невеличким, але плюсом. Багато мінусів завдяки своєчасному втручанню управлінців, їх підказкам і консультаціям вдалося виправити або ліквідувати. Так має бути і надалі. Основою ж нової лісоуправлінської політики залишається правдивість.

– Приписки, неправдива статистика, тим паче обман мають піти в небуття! – наголосив Василь Васильович. – І в цьому остаточні крапки мають розставити бухгалтерія і економісти.

Начальник лісоуправління закцентував увагу на їх компетентності, згуртованості, взаєморозумінні, що дуже важливо для галузі. Представив колективу нового начальника відділу бухобліку, економіки, фінансів та внутрішнього аудиту –головного бухгалтера ВОУЛМГ. Ним стала Лідія Турянська. Їй тридцять чотири, родом із Шацька, закінчила Український державний лісотехнічний університет за спеціальністю облік і аудит. Працювала бухгалтером Бережницького лісництва, а відтак і однойменного держлісгоспу, згодом була призначена на посаду головного бухгалтера ДП «Городоцьке ЛГ». Встигла зарекомендувати себе здібним, висококваліфікованим фахівцем, вмілим організатором лісогосподарського і лісопромислового виробництва. Василь Мазурик побажав їй успішної роботи, колеги привітали з офіційним призначенням.

Головна ж підсумкова за півріччя нарада за участю директорів та головних лісничих відбудеться наступного тижня.

Того ж дня Василь Мазурик взяв участь у роботі сесії Волинської обласної ради. Також в актовому залі ВОУЛМГ відбулося засідання громадської ради.

Сергій Цюриць,

прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства.

На фото: новий начальник відділу бухобліку, економіки, фінансів та внутрішнього аудиту – головний бухгалтер ВОУЛМГ Лідія Турянська. 

Загинув на полі бою. Був добровольцем

                                                       Прощання з героєм

Загинув на полі бою. Був добровольцем

Любомль попрощався зі своїм героєм – членом районної організації «Правий сектор», добровольцем батальйону «Дніпро-2» Анатолієм Федчишиним. Він загинув 10 серпня від кулі снайпера.Сталося це у містечку Іловайськ, що на Донеччині. У середу тіло чоловіка привезли до рідного дому, а в четвер, 14 серпня, тисячі любомльчан провели патріота в останню путь. Поховали героя на заміському новому цвинтарі.  

Від рідної домівки домовину із тілом героя, покриту державним стягом України, побратими у супроводі отця Ростислава на руках принесли до церкви Різдва Богородиці. На порозі їх зустрічали благочинний Любомльського благочиння УПЦ митрофорний протоірей Василь Мельничук з отцями Віталієм, Володимиром та Олегом, хористи. Багато з них були знайомі з цим сміливцем. Сім’я жила неподалік, то ж у цьому старовинному, побудованому ще 1884 р., Федчишини зустрічали Різдво, освячували вербу, паски, крашанки, цілюще зілля, воду, мед, яблука, груші… Сюди Анатолій з дружиною Галиною та доньками приходили до сповіді і причастя, світили свічі, молилися за здоров’я близьких та рідних. Коли святі отці відспівували покійного, його мати Валентина і дружина Галина умлівали від горя, плакав увесь храм. Котились сльози у жінок і чоловіків. Така молода людина поклала життя на олтар Вітчизни, залишивши двійко маленьких донечок, молоду дружину, ще не старих батьків, рідню, друзів, побратимів… Підтримати, розділити непоправне горе з рідними та провести в останню путь приїхали із Луцька голова Волинської обласної організації «Правий сектор» Руслан Тимощук з побратимами, працівники ВОУЛМГ Сергій Шеремета, Борис Бабеляс, Володимир Неводнічик, голова профспілки працівників лісовго господарства Павло Матіюк, працівники Любомльського держлісгоспу, де Анатолій працював майстром, кранівником ККС на нижньому складі. Все місто вийшло на вулиці, які і досі зберігають пам’ять про кожен його крок. Адже за життя Анатолій ходив цими тротуарами до школи, у крамнички, до міських закладів культури. Траурна процесія розтягнулася на сотні метрів. По всіх вулицях, де йшли, на землю лягали живі квіти. Скрізь лунало: «Анатолій герой!», «Герої не вмирають!», «Слава Україні! Героям слава!», «Слава батькам героя!», «Слава нації, смерть ворогам!»

На головній площі домовину поставили перед районною держадміністрацією, щоб владці бачили, хто виборює Україну, були свідомі їх чину і подвигів. Прощалися очільники району, громадські діячі, народні депутати. Знову підхопили домовину бойові побратими і понесли на руках через багатолюдні перехрестя на тихі вулички, за місто, до нового кладовища. Тут у білій глині вже чекала на героя могила. Святі отці востаннє відспівали заупокійну. Виголосив прощальне слово отець Василь. Про одвагу і жертовність любомльчанина говорили голова Любомльської райдержадміністрації Ігор Торба, голова районної ради Микола Сушик, в. о. міського голови м. Любомль Василь Кравчук, голова обласної організації «Правий сектор» Руслан Тимощук. Активіст Андрій Дем’янчук попросив розповісти про подвиг Анатолія його рідного брата Володимира. Вони разом були на Майдані, разом добровольцями поїхали і на Схід, коли почалася неоголошена агресія Росії супроти України.

– Йому пропонували поїхати у відпустку, – почувся тихий голос брата Володимира. – Але Анатолій відмовився. Казав, ще повоюю до вересня, а тоді приїду, щоб завести старшу доньку Вікторію у школу. Вона цього року піде до першого класу. Я поїхав у відпустку, а брат залишився. Розвідувально-диверсійна бригада батальйону «Дніпро-2», де ми воювали, звільняла місто Іловайськ. Там було до півтори тисячі чеченців. Йшли вуличні бої. Разом із побратимом він залишився на перехресті вже визволеної частини. Але тут несподівано з’явився чисельний загін найманців. Вони відбили їх напад. Та невдовзі чотири снайпери стали вести прицільний вогонь і смертельно поранили Анатолієвого товариша. Мій брат зумів знешкодити одного снайпера, але куля іншого скосила і його.

Брат стає навколішки, сльозикотяться обличчям.

Побратими називали Анатолія Білим. Він загинув разом із Миколою Березовим, чоловіком Тетяни Чорновол.

«Колеги із теплотою згадують щиру усмішку Анатолія, врівноважений характер і веселу добру вдачу, – написала про героя Любомльська громадсько-політична газета «Наше життя». – Він завжди умів підтримати, підбадьорити, налаштувати на позитивний лад. Був добросовісним працівником, хорошим і надійним другом. Таким був і в повсякденному житті. З повагою ставився до батьків – Миколи Максимовича і Валентини Василівни, дуже любив дружину Галину і маленьких донечок – Вікторію і Даринку».

Напередодні ця ж газета вмістила інтерв’ю з братом Анатолія Володимиром Федчишиним «Щоб не падав бойовий дух». Ось кілька відповідей на запитання Віктора Пилипенка:

Як батьки поставилися до вашого з братом рішення добровільно піти на війну?

– Батьки, як батьки: звичайно ж, відреагували негативно, але зрозуміли, що не вплинуть на наше рішення і тому змирилися. Я розумію, що їм важко, але хтось же повинен захищати Вітчизну.

Розказують, що у наших військових не вистачає боєприпасів, харчування і т.д. І взагалі, який бойовий дух солдатів?

– З боєприпасами у нас проблем нема, так само як із харчуванням, обмундируванням та іншою військовою амуніцією, всі забезпечені бронежилетами четвертого класу, які захищають від звичайних куль, однак, терористи воюють переважно бронебійними, які все ж пробивають цей захист. Зараз через волонтерів та представників «Правого сектору» отримуємо бронежилети шостого класу, які витримують навіть бронебійну кулю. Щодо бойового настрою, то як і скрізь, є, звичайно, люди, які впали духом – усе-таки війна, однак, в основному бойовий дух піднесений, всі готові боронити нашу територію… Страх – це природне відчуття, воно є в кожної людини, як його подолати – це вже залежить від кожного особисто. Останнім часом кільце навколо терористів стискається, зігнані нашими військами в «купу», вони ведуть інтенсивніший вогонь…

Який територіальний склад вашого батальйону і як із цим у бойовиків: чи багато там кадирівців, росіян?

– Наш батальйон сформований повністю із добровольців, служать в основному із центральної України, Львівської області, є хлопці із Луцька, Камінь-Каширського району. А щодо терористів, то я кадирівців особисто не бачив, росіяни є точно, але в основному воюють українці…

– Чи є втрати особового складу?

– Є, як і скрізь, але порівняно з іншими підрозділами вони набагато менші. Бойовики облаштовують свої блокпости або в містах, або навколо їх, прикриваються мирним населенням, мінують довкола територію. Забирають у місцевих жителів трактори для будівництва оборонних споруд, риття окопів. Ми, щоб вибити терористів з їхніх позицій, застосовуємо лише стрілецьку зброю і БМП, вони ж «луплять» зі всіх видів зброї, які в них є…

Інтерв’ю побачило світ 7 серпня. Брат ніби передчував біду. Анатолій народився 11 листопада 1981 р. Йому, як і розп’ятому Ісусові з Назарету, мало виповнитися 33…

…Обнявши за плечі печальну вдову проказую слова співчуття і жалю.

– Він так мріяв завести доньку у перший клас, – каже Галина. – Та почалася війна на Сході і разом із братом пішов добровольцем. Казав: «Якщо не ми, то хто ж іще їх зупинить… А не зупинимо, прийдуть до нас…»

Вся родина засмучена. Велика тужба і в церкви, усього містечка. Це була чудова людина.

– У 2001 році Анатолій з відзнакою закінчив Шацький лісовий коледж ім. Валентина Сулька, – каже про нього головний лісничий ВОУЛМГ Сергій Шеремета. – Працював кранівником на нижньому складі Любомльського держлісгоспу. Про нього говорили тільки добре. Зараз у зоні АТО перебуває 32 працівники лісогосподарських підприємств Волині. Це перша втрата серед лісівників-учасників АТО.

…І вже третя на Любомльщини.

А загалом на Майдані і в зоні АТО загинуло вже занадто багато волинян. «Список наших загиблих побратимів збільшується… – відгукуючись на смерть побратима, написав депутат Луцької міської ради, один із лідерів  «Правого сектора» Волині Павло Данильчук у власному Фейсбук. –  Щойно повідомили, що від кулі снайпера поліг наш земляк. Слава Герою!».

Сергій ЦЮРИЦЬ.

м. Любомль.

Літні тури по Волині

Літні тури по Волині

Екскурсія на конях

Волинню зацікавились столичні жителі. Туристи з Києва і Київської області вже вдруге приїжджають на Маневиччину. Попри столичної турагенції до організації цих подорожей долучаються Маневицький районний краєзнавчий музей та Черемський природний заповідник.

– Цього разу столичні мандрівники  посмакували живою водою з оконських джерел, ознайомились з роботою форелевого господарств, побували на екскурсії у краєзнавчому музеї, проїхались на конях екологічною стежкою Черемського природного заповідника, – розповідає науковий працівник останнього Лариса Шевчук. – Наші ліси і болота їх вразили своєю заповідністю. Їхали кониками, слухали співуче птаство, вдихали пахощі черемухи і багна, фотографували вже зникаючі зела. Деякі з них тільки в нас і збереглися.

Столичні мандрівники цікавились історією заповідника, його легендами, розпитували про звірів і птахів, які тут мешкають. Всі були вражені від побаченого. Великий інтерес викликали легенди про Оха і Чірмуса – міфічних володарів лісовиська та болота, розповіді єгеря Федора Мельника про його зустрічі з лосями та козулями, дикими вепрами та вовками. Роздумували над долею вивернутих із корінням велетенських дерев, що вмирають серед купин. Захоплювались піщаними дюнами ще льодовикового походження, особливо ж Черемським болотом. Директор краєзнавчого музею Петро Хомич, що також супроводжував допитливих мандрівників, повідав про партизанські загони та повстанців, які таборували у цих краях. Біля лісничівки на притомлених туристів чекала ватра, підсмажене на роженцях сало, печена у прискові під жаровинням картопля, пахучий домашній хліб і рибна юшка ще із панського ставка, що зберігся тут до цього часу.

– Такого смачного хліба, як у вас, ми ще не пробували, такої краси ніде  не бачили!.. – казали гості. – У вас є чим похвалитися і що показати!

Ці слова окрилили господарів і вони повезли киян ще у с. Прилісне, де стоїть старовинна дерев’яна церква, потім у с. Карасин, де зберігся трудяга-вітряк, а відтак на озера Тростне, Святе і Глибоцьке.

– Цими днями до нас приїздить делегація журналістів, – каже Лариса Шевчук. – У рамках програми «Україна унікальна» мас-медійники відвідають не тільки Черемський природний заповідник, а й Національний природний парк «Прип’ять-Стохід».

Приємно, що до нас їдуть такі поважні туристи. На Волині є щось таке, чого у жодній із столиць світу нема. Цим вона й унікальна.

Сергій ЦЮРИЦЬ,

прес-служба ВОУЛМГ.

Шацький лісовий коледж імені Валентина Сулька

Шацький лісовий коледж імені Валентина Сулька

Ліцензія АЕ №270553 (термін дії до 01.07.2018 р.)

Міністерство освіти і науки України

запрошує усіх бажаючих на навчання у 2014–2015 навчальному році

за освітньо-кваліфікаційною програмою підготовки молодшого спеціаліста

денної та заочної форм навчання за спеціальностями:

 
  • «Лісове господарство» (термін навчання на базі 9 класів –            4 роки, на базі 11 класів – 3 роки);
  • «Лісозаготівля та первинна обробка деревини»(термін навчання набазі 9 класів – 4 роки, на базі 11 класів – 3 роки);
  • «Бухгалтерський облік»(термін навчання на базі 9 класів –            3 роки, на базі 11 класів – 2 роки).

Випускники 11 класу для вступу до коледжу на денну і заочну форми навчання подають сертифікати Українського центру оцінювання якості освіти з результатами зовнішнього незалежного оцінювання в залежності від обраної спеціальності з наступних предметів:

Спеціальності освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста

Перелік конкурсних предметів

(вступних екзаменів)

Бухгалтерський облік

Українська мова та література

Математика або історія України*

Лісозаготівля та первинна обробка деревини

Українська мова та література

Математика або фізика*

Лісове господарство

Українська мова та література

Математика або біологія*

* – за вибором абітурієнта зараховуються бали з одного з вказаних предметів

Вступники мають право подавати сертифікат Українського центру оцінювання якості освіти, виданий у 2008, або у 2009, або у 2010, або у 2011, або у 2012 році, або у 2013році, або у 2014 році.

Право брати участь у конкурсі за результатами зовнішнього незалежного оцінювання або за результатами вступних випробувань з конкурсних предметів у Шацькому лісовому коледжі ім. В.В.Сулька за їх вибором мають особи, які отримали повну загальну середню освіту у 2007 році і раніше.

Випускники 9 класу при вступі до коледжу здають вступні випробування з української мови (диктант) та математики (тести).

Терміни прийому документів:

Етапи вступної компанії

Денна форма навчання

Заочна форма навчання

на базі 9 класів

на базі 11 класів

на базі 11 класів

Початок прийому заяв та документів

11 липня 2014 року

23 липня 2014 року

Закінчення прийому заяв та документів від осіб, які мають складати вступні випробування, що проводить коледж

24 липня 2014 року о 17.00

11 серпня 2014 року о 17.00

Закінчення прийому заяв та документів від осіб, які не складають вступних випробувань

01 серпня 2014 року о 12.00

22 серпня 2014 року о 17.00

Строки проведення вищим навчальним закладом вступних екзаменів

25 липня – 01 серпня 2014 року

12– 22 серпня 2014 року

Термін оприлюднення рейтингового списку вступників

не пізніше 2,5,8 серпня 2014 року о 12.00

23 серпня 2014 року о 12.00

Терміни зарахування вступників

за державним замовленням –

не пізніше – 11 серпня 2014 року о 15.00

за державним замовленням –

не пізніше – 27 серпня 2014 року о 15.00

за кошти фізичних та юридичних осіб – після зарахування на місця державного замовлення не пізніше 18 серпня 2014 року

за кошти фізичних та юридичних осіб – після зарахування на місця державного замовлення не пізніше 1 вересня 2014 року

Вступники можуть особисто подати  заяву про вступ до коледжу, або подати електронну заяву, у якій вказують напрям підготовки, спеціальність та форму навчання.

До заяви вступник додає:

­  документ державного зразка про повну або базову загальну середню освіту і додаток до нього (оригінал або завірені ксерокопії);

­  сертифікат Українського центру оцінювання якості освіти (оригінал або завірену копію);

­  медичну довідку за формою 086-У (оригінал або її завірену копію);

­  6 фотокарток розміром 3×4 см;

­  копію довідки ДПА про присвоєння ідентифікаційного номера;

­  копію паспорта (свідоцтва  про народження для осіб, які за віком не мають паспорта);

­  військовий квиток (посвідчення про приписку до призовної дільниці).

Окрім основної спеціальності студенти мають можливість здобути робітничу професію:

         лісоруб ІV розряду (для хлопців);

         робітник зеленого господарства ІІІ розряду (для дівчат);

         таксидерміст;

         оператор комп’ютерного набору.

Наша адреса:  44000,  Волинська область,

 смт. Шацьк, вул. 50 років Перемоги, 20

Контактні телефони:  8 (03355) 20460

8 (03355) 20531

Веб-сайт:        www.shlk.org.ua

Гаряча лінія 0-800-604-473

15 липня 2014

Гаряча лінія 0-800-604-473

Повідомляємо, що для запобігання проявам корупції відкрито особисту телефону «гарячу лінію» Голови Держлісагентства Валерія Чернякова, яка дозволить зробити максимально прозорими всі процеси діяльності Держлісагентства, налагодити ефективний    зворотній зв`язок з громадянами та оперативно  протидіяти корупційним діям.

Телефон “гарячої лінії” 0-800-604-473

 

Провідна неділя

Біля тисячолітнього дуба

А чи є такий на Волині? Принаймні, природозахисники найстарішим деревом Волині вважають вісімсотрічного велетня з Овадна Володимир-Волинського р-ну. Цей дуб (в обхваті – 6,16 м, висотою – близько 30 м) – один із сотень чи й тисяч вцілілих королевичів лісу, що тут росли. У Шацьку, втім, є ще більший велетень. Про це твердять як місцеві, так і жителі поблизьких сіл, рідні яких поховані на центральному цвинтарі Шацька. Щороку на провідну неділю вони з’їжджаються, аби пом’янути рідних молитвою саме біля цього велетенського тризуба-пам’ятуна. І цього року учасники хресної ходи Шацьких церков, обійшовши святково прибрані могили – Пасха ж померлих, за упокій спочилих найперше помолилися біля старезного прадуба, згадали усіх православних, що тут і повсюдно лежать.

– Скільки ж йому років? – цікавимося, опинившись біля велетня.

– Тисяча літ! – каже якийсь старший чоловік, що зупинився поряд. – Мені про це казав один вчений.

Невже це правда?

– Перша документальна згадка про Шацьк датується 1410 роком, – твердить директор Любомльського краєзнавчого музею Олександ Остапюк. – Тоді польський король Владислав Ягайло після Різдва Христового біля Любохин, Тура, Щацька і Ратна полював на дичину, заготовляючи м’ясо для війська перед битвою з Тевтонським орденом під Грюнвальдом.

Справді, у 2010-му Шацьк урочисто відсвяткував своє шістсотріччя. Хоча нещодавні розкопки давньоруського Райміста  на березі озера Люцимер можуть суттєво змінити погляд на дату заснування містечка. На це може пролити світло і Шацький дуб-пам’ятун. Принаймні, в обхваті для мене він здався значно більшим за свого оваднівського родича.

Поряд із дубом лежить велетенський дубовий хрест… Йому так само літ і літ… Довкола них – пам’ятники з цементу, мармуру, граніту… Втім, до них була епоха дубових хрестів, яких вже не збереглося. Так само, як і давніших могил наших пращурів. Адже теперішнє кладовище знаходиться на більш давніх могилах, а ті – ще на давніших. Змінилися і звичаї: тепер рідко хто несе «для померлих» паски і крашанки. Могили прикрашають штучними квітами і віночками, хоча, як і в найдавніші часи, садять барвінок, чорнобривці, конвалію, лепеху, інші квіти. Вже не христосаються крашанками при вході. Нема і старців, які кілька десятиріч тому у подяку за пасочку-крашанки поминали жалобним співом та молитвами померлих. А я пригадую час, коли над могилами влаштовували справжню тризну. Всідались довкіл, на могилі розкладали паску, ковбаску, крашанки, молились, по колу пускали келих із горілкою, христосались крашанками, згадували, яка то добра була людина.  Якщо дубові є тисяча літ, він міг бути вартовим одного з найдревніших поховань і пам’ятати про найдавніші звичаї краю. Адже волхви – попередники теперішніх священиків – твердили, що душі воїнів і хліборобів після смерті знаходять прихисток у живому дереві, зокрема – дубах. Шацький «дуб-тризуб» дає уявлення не тільки про діброви, які тут росли, але й про людей, які під ним зростали і знаходили вічний прихисток.

Сергій ЦЮРИЦЬ.