Герої лишаються жити. Так було, так є, так буде!

unnamedСьогодні не є секретом ні для кого, що колишня радянська імперія прагла стерти не тільки з лиця землі, але й з людської пам’яті імена тих патріотів, які повстали проти неї. Величезна державна машина, двигуном якої було горезвісне КДБ під егідою КПРС, робила усе для того, аби раз і назавжди затаврувати ганьбою «українських буржуазних націоналістів», що зазіхнули на найсправедливіший, найгуманіший, найдемократичніший суспільний лад. Лад, де людина людині, як проголошував моральний кодекс будівника комунізму, – друг, товариш і брат, де нема експлуататорів та експлуатованих. Що й говорити, лозунги писалися хороші, тільки вони не завжди відповідали дійсному стану речей.

Продовжити читання→

Іван МИХАЛЕВИЧ: «Мене батько вчив: синку, бери від людей все добре, мудре і розумне. За цим принципом і живу»

1Напевне, саме тому, що Іван Михалевич, лісничий Гірницького лісництва, живе, зважаючи ще з молодих літ на мудре навчання батька, його поважають і шанують у колективі, на підприємстві, у районі і за межами – у лісовій галузі області. Знають його як мудрого, доброго, розумного, толерантного, милосердного і доброчинного, лісничого – знавця своєї справи, людину, яка ніколи не залишить в біді іншу, яка навчить, передасть досвід і щиро бажає тільки добра ближньому.

Продовжити читання→

Заради збереження лісу він був готовий на все: у вогонь, воду і навіть… у небо

img_0493У житті Володимира Читкайла було три любові: робота, дружина і діти. Зараз уже ні рідні, ні колеги навіть не беруться розставляти їх  за порядком, бо ніхто напевне не знає, хто ж був на першому місці. Головне, що всі разом вони уживалися і рік за роком спільно створювали книгу життя мужнього чоловіка, про якого досі говорять, згадують, особистим знайомством із котрим пишаються.

8 січня Володимирові Читкайлу виповнилося б 64. Не судилося. Але у пам’яті волинських лісівників він залишився назавжди.

Продовжити читання→

Державницький чин лісоводів

%d0%b0%d0%bd%d0%b4%d1%80%d1%96%d0%b9-%d1%81%d0%b0%d0%bc%d0%be%d0%bb%d1%8e%d0%ba

При в’їзді до Шацька око привертає ошатний будиночок ДП «Шацьке учбово-досвідне господарство». Воно одне з найуспішніших, суттєво впливає на розвиток Шацька – курортної столиці Волині. Дає людям роботу, наповнює місцевий бюджет, забезпечує місцевих підприємців лісовим ресурсом, а жителів – дровами. А ще дбає про зелені легені краю.

То ж про роль учбово-досвідного лісогосподарства у житті селища говоримо з його директором Андрієм Самолюком.

Продовжити читання→

Як у юності: повна довіра

%d1%8f%d1%86%d0%b8%d0%bd%d0%b0Андрій Мар’янович Яцина – дуже скоромна людина. Попри це встигає бути і чудовим спеціалістом у лісовій галузі, і прекрасним сім’янином. Був у зоні АТО. Зараз очолює державне підприємство «Поліське лісове господарство» та районну спілку ветеранів АТО. 
 

Продовжити читання→

Сергій Мазурок – лісівник у третьому поколінні

На кордоні лісів
– У мене і дід був лісівником, і тато працює майстром лісу, а ще нас, четверо із п’яти братів, пішли цією стежкою: попри мене старший Микола – працівник обласної екологічної інспекції, молодший Святослав – майстер лісу Заболоттівського лісництва, ще один менший брат після закінчення Шацького лісового коледжу ім. В. Сулька навчається на біологічному факультеті СНУ ім. Лесі Українки.

Професія – у спадок

20160915121619Тисячі років на нашій землі живуть поруч покоління людей і покоління дерев… Із лісом тісно переплітаються долі,  бо той, хто ще змалку мав щастя милуватися пишною зеленню, назавжди залишається зачарований загадковістю  й красою природи.  Не дивно, що у родинах лісників, майстрів лісу, лісничих професія передається у спадок. Немало таких династій і на Турійщині.

Продовжити читання→

Ліс мені був за колиску

%d0%bb%d0%be%d0%ba%d0%b0%d1%87%d1%96%d0%b0%d0%b3%d1%80%d0%be%d0%bb%d1%96%d1%81Серед густого лісу загубилося невеличке село з такою осяйною назвою – Світле. Ліс для його мешканців був захисником і годувальником. Могутніми зеленими грудьми ставав насупроти злих вітрів, спиняв шалені танці зимових завій. Невеличкі сільські оселі тулилися до нього, довіряли і любили.

В одній із них зростав хлопчик, якого батьки назвали Валерієм. З дитинства не знав, що таке байдикування, бо був найстаршим з чотирьох дітей у родині. Доглядав менших братиків, біг допомагати неньці «у ланку». Маючи вільну хвилинку, поспішав до батька Павла, що повертався з лісу. Продовжити читання→