Володимир Литвинюк: «Якщо захотіти, то можна зробити все»

 f1f0aaa3-d80d-49c0-b706-957c81ded6f3Із Володимиром Литвинюком – майстром лісу Головненського лісництва ДП «Любомльський лісгосп» розмовляємо на лісових теренах, де він господарює. Лісівник відповідально і дбайливо піклується про свій обхід, плекає кожен його куточок, оживляє кожну місцинку. Своїми надбаннями та результатами праці залюбки ділиться із нами. Під час бесіди мимоволі вловлюються його риси характеру, які і відмінно слугують йому у роботі – чіткість, принциповість, впертість. Та втім і гумор у розмові не рідко злітає з уст. Володимир Федорович у лісовій галузі пропрацював понад 30 років, близько 20 – у Любомльському держлісгоспі. Твердо знає, що успіхи та хороша репутація у майстра лісу тоді, коли він на своєму місці, або, як кажуть, своєї справи майстер.  Проте, віднікуючись, скромно каже, що «писати про мене нема що, є молоді, а їм я можу хіба бути за приклад і переконати, що, якщо захотіти, то можна  зробити все».

Близько 700 гектарів – площа лісових масивів, за яку відповідає наш співрозмовник і яку знає досконало, як своїх п’ять пальців. У кожному обході можна знайти особливості і цікавинки. Володимир Литвинюк щиро відкриває незвичайні місця свого володіння: «Цього року почистили дві лісові криниці. Знаходились вони у місцях уже давно забутих, мало хто про них знав, лише місцеві жителі поважного віку пам’ятали. Колись до 1959-их років тут були хутори, тому й криниці  залишись, хоч і позаростали. Довго ми повертали їх до дії, багато сміття винесли, зробили стежку, встановили поруч бесідку. Вода ожила, смачна, прохолодна…» Ця блага справа, звичайно, віддячить, адже вода – це життя, «сік землі», а життєдайні ключі з надр забувати не можна. Тепер ці «криньки», як їх називають тутешні, слугують людям, які завітали у спекотні дні до лісу по ягоди, гриби, втамовують спрагу та додають сили.

Ще одна принада у цьому обході – плантації  чорноплідної горобини,  одна – 1,2, інша – 0,9 гектарів. «Кілька років тому, коли став тут майстром лісу (а до змін  у поділі меж лісів, три роки тому ці насадження належали міжгосподарському лісгоспу, – авт.), усі сили приклав, щоб горобину оживити. Мені закидали, що нічого з неї не буде. Але я її очистив у невегетативний період, до березня. Вона й оновилася та відродилася. І на цей рік у горобини уже є плоди. Тепер деревця запускати я не дам, ретельно доглядаю за ними, прокошую кожен рік. Все можна робити, захотівши, головне – мати мету. І люди на поміч прийдуть, якщо їх попросити».

Володимир Федорович – чоловік жвавий і непосидючий. У лісовому господарстві знається добре. У свій час закінчив Великолукський лісний технікум, трудився спочатку у міжгосподарському лісгоспі, 1998 року прийшов у ДП «Любомльський лісгосп». «Найдовше я пропрацював старшим майстром. Мав сім підлеглих лісників. Я ніколи не сидів на місці, весь час ходив лісом, слідкував за його станом. Закон має бути один для всіх, тоді і порядок буде. Якщо хтось зрізав дерево – порушника знайду швидко. У селі це вичислити дуже легко. Тому до мене красти деревину бояться іти, я з людьми про це говорю серйозно. Треба бути відповідальним на своїй роботі. Коли переформували кадри і старших майстрів не стало, трохи працював у так званій лісовій міліції – старшим майстром мобільної групи. Роботу з лісопорушниками вів безкомпромісно. Вони нас боялися. Зараз свій обхід об’їжджаю велосипедом, це дуже зручний і надійний транспорт, адже на відміну від мотоцикла чи машини,  звук цієї машини незвані гості не почують. І вночі можу з’явитися і підкрастися до таких».

У час нашої розмови – був якраз розпал заготівлі чорниць. Її сьогоріч – видимо-невидимо, куди оком не кинь — всюди рясно всипані кущики синіми чималими намистинами. Вродило щедро… «Думав, що не буде так багато ягід, – каже Володимир Литвинюк, — адже у зв’язку зі змінами у кліматі, бачив, як зацвітали незорієнтувавшись на тепло, кущики чорниці навіть у листопаді-грудні. Передбачав, що померзнуть. Але ні… Тому і людно у нас зараз у лісі. У цей час веду книгу обліку відвідування свого обходу, дехто ніяковіє, бо ж не знають, чого до них іде у формі чоловік із зошитом. Як і треба записую імена відвідувачів, розказую, щоб вели себе чемно у лісі, не смітили, дотримувались правил пожежної безпеки, і не застосовували брачок при зборі ягід, бо буде штраф».

Протікають у лісових масивах обходу дві місцеві річечки. Вони і створюють відповідний баланс природи, насичуючи вологою ліс. Зелені насадження сосни, подекуди – вільхи й берези, розкошують, гойдають кронами, здається, ген, попід небом. Доглянуті, прокошені культури –  підростаючі, ще поки малюки-деревця, віком до 5 років. Зроблено відповідні очистки та прорідження у молодняках. Турбот у майстра лісу вистачає. Але хто ставиться до своєї праці із бажанням та охотою, з приязню до зеленого друга, той не сумує у роботі. А у лісі, який виграє і шелестом, і пташиним співом, і голосом звірини – й поготів.

Люба ХВАС

“Лісовий вісник”, липень 2016