ГОСПОДАРІ

unnamed-3Шумить ліс весняний, шумить…

Ритм чіткий та злагоджений

У народі кажуть, що в доброго господаря і тріска не пропаде. Що це так, наочно переконався, побувавши у господарстві, яке очолює Ростислав Зарубич.

Свою історію Державне підприємство СЛАП «Ратнеагроліс» започаткувало 10 років тому. За цей час на його рахунку чимало добрих справ. Тут навчилися не тільки добре  господарювати, а й допомагати при потребі іншим. Скажімо, дружний колектив лісівників повсякчас відгукується на прохання військових, що захищають нас на Сході України. Знає, що країна у нас одна і дбати про неї – справа усіх і кожного.

Чіткий робочий ритм помічаю на території нижнього складу, коли самостійно обходжу чималу його територію. В одному місці за допомогою кран-балки ТЄ-320 робітники заповнюють деревиною причіп, в іншому фахівець уважно стежить за роботою лісопильного верстата ЦМ-150, що розпилює деревину на заготовки, неподалік бензопильник ріже граб на дрова, якими заповнені десятки контейнерів. Як потім з’ясую, призначенні вони на експорт, отже, мають бути витримані усі необхідні параметри.

Неподалік хлопці вправно орудують молотками, збиваючи європіддони. Ніде ніякої зайвої метушні. Це, безперечно, з найкращого боку характеризує завідуючого нижнім складом Сергія Сітчука.  У кожного свої обов’язки, яких суворо дотримуються. Добре знають, що саме від того залежить не тільки їхня власна безпека, а й заробітки. Дорожать люди роботою, бо непросто нині у надзвичайно важкій економічній ситуації, до якої довели країну та людей наші найвищі достойники, прогодувати родини.

– Цю ділянку роботи очолюю півроку, – розповідає про себе  та роботу Сергій Васильович. – За спеціальністю я інженер-електронік, закінчив Національний університет «Львівська політехніка». Певний період довелося перебувати на біржі праці в пошуках роботи, звідки направили сюди. Одразу зрозумів: це – шанс на успіх! До роботи претензій у директора не було, так і залишився. Колектив тут дружний та працьовитий, люблю контактувати з людьми. З доведеними завданнями справляємося успішно. Раніше працював майстром переробки у нашому цеху. Займаємося прийманням лісопродукції, її сортуванням, зберіганням, відвантаженням, вивезенням. Приймаємо також продукцію після її переробки – це заготовки для європіддонів, пиломатеріали, тирса.

Від свого співрозмовника дізнаюся, що в середньому щоденно на склад завозять 20-30 метрів кубічних деревини, яку тут прискіпливо оглядають, після чого нерідко роблять зміну якості продукції. Скажімо, деревину третього сорту переводять у другий. Машину від деревини оперативно звільняють маніпулятори. Ними і навантажують деревину у лісі. Тут роблять усе можливе, аби забезпечити якісне зберігання сировини. Вона не повинна знаходитися на землі, бо тоді буде псуватися. За місяць колектив нижнього складу, у якому не більше 10 чоловік, переробляє близько 700 кубометрівдеревини. Уся сировина власного, якщо так можна висловитися, виробництва. За день відвантажують від 10 до 20 кубів. Коли буває якесь термінове замовлення, то просять допомогти технікою інші підприємства, з якими мають ділові партнерські стосунки. Бо у власності ДП СЛАП «Ратнеагроліс» поки що лише два трактори МТЗ -892. Планують придбати причіп з маніпулятором, іншу техніку та обладнання.

Сергій Васильович контролює весь процес, тому добре обізнаний з усіма показниками та технологічними процесами. По-іншому не можна. Саме від суворого обліку і залежать кінцеві результати діяльності усього колективу, а не тільки нижнього цеху.

Нерозгадана таємниця Козацької гори

Разом з інженером із охорони захисту лісу Віталієм Глущуком «Нивою», яка «намотала» на свої колеса не одну тисячу кілометрів, їдемо в урочище Козацька гора, що на початку с. Видраниця і водночас лісових володінь ДП СЛАП «Ратнеагроліс». На жаль, Віталій Віталійович, не знає, звідки виникла ця назва. Можна припустися догадки, що вона не випадкова. Адже цим краєм свого часу проходили козацькі загони Сиверина Наливайка, Максима Кривоноса, згодом Івана Мазепи. Та залишимо це історикам. Можливо, у найближчому часі їм вдасться розгадати таємницю походження назви Козацької гори.  Ми ж маємо розповісти про ліс та людей, які його люблять, доглядають і про нього дбають.

– Бачите соснову плантацію? –  вказує рукою через дорогу мій провожатий, –я її садив, коли ще ходив у школу. Відтоді одинадцять літ минуло. Гінкими стали деревця за цей незначний відрізок часу, хоча не в усі роки підростали з однаковою швидкістю. Торік, скажімо, вологи у грунті було обмаль, то ріст пригальмувався.

Чистотою та порядком вабить око рекреаційний пункт, у якому гарної теплої пори року, повідомляє Віталій Глущук, завжди людно. Торік тут зробили реконструкцію, на що затратили більше 50 тис. грн. Буває не так легко знайти місце у лісовій альтанці, бо на вихідні тут збираються жителі поближніх сіл, беруть із собою дітей, для яких обладнані гойдалки, пісочниці. Зупиняються і мандрівники, у тому числі й сусіди-білоруси. Дорослі можуть поласувати шашликами, попити з колонки цілющої води, яка дещо віддає хвоєю, а ще повпралятися у волейбольній майстерності на спеціально обладнаному майданчику. Поєднують корисне з приємним. Лісники привозять сюди і дрова, для яких також обладнали будиночок, щоб вони не замокали дощової погоди. Є спеціально обладнані місця для розпалювання вогнища. На початку рекреаційного пункту розміщена відповідна інформація, яка серед іншого застерігає любителів природи бути обережними з вогнем, аби не наробити шкоди ні собі, ні лісові. Одне прикро, зауважує пан Віталій, іноді хтось забирає дрова. Така вже наша ментальність – шукати в усьому власну вигоду, а не думати про інших.

Лісівнича династія

Коло обов’язків у Віталія Глущука, який 5 років тому закінчив Львівський національний університет лісового господарства, досить широке: берегти ліс і від пожеж, і від крадіїв, і від шкідників, які останнім часом масово «окуповують» соснові деревостани. Боротися з ними украй важко. Прикро робиться на душі, коли споглядаєш, по суті, умертвлені короїдом чи кореневою губкою дерева. Через те лісові господарства несуть колосальні збитки, бо замість ділової деревини сосну доводиться реалізовувати на дрова. Зрозуміло, що різниця у ціні досить відчутна, у прибутках – і поготів.

Аби запобігти розповсюдженню кореневої губки, лісівники почали окремі площі заліснювати березою, яка не піддається захворюванню. А ще березові гаї стануть своєрідною буферною зоною, яка оберігатиме соснові насадження від пожеж.

Не уникаємо розмови і про самовільні рубки. Виявляється, вони тут трапляються. Відкриті навіть кримінальні справи. Це робиться у тому випадку, коли порушник, якого лісоохоронці «застукали» на «гарячому», відмовляється добровільно відшкодувати завдані господарству збитки. Тоді злісному порушнику це влітає у більшу копійку, оскільки він змушений сплатити ще й судовий збір. Торік одна кримінальна справа потягнула на 25 тис. грн. Три протоколи складено уже нинішнього року. Боротьба з «лісовими злодіями» лише посилюється.

Віталій Глущук –лісознавець не тільки за професією, а й за покликанням. Бо уже сьогодні можна з повним правом говорити про лісову династію Глущуків. Щоправда, після вишу в улюблену галузь прийшов не відразу. Певний період попрацював у сільському господарстві. У державне підприємство влаштувався, як тільки з’явилася вакансія. Тож його стаж тут дещо більше 2 років. У лісовому господарстві, якому віддав близько 40 літ, працював батько, Віталій Логвинович. Пряму причетність до цієї важливої галузі має також мама, Тетяна Василівна. Майстром лісу працює  рідний брат, посаду інженера лісових культур на  підприємстві обіймає тітка – Олена Кошицька.

– З сім’єю проживаємо разом з батьками у Видраниці. Незабаром виповниться рік синочкові Олежику. Дружина Наталія – вихователька дитячого садочка у селі, щоправда, нині у декретній відпустці, – ділиться радістю Віталій Глущук і жартома додає, –Виховує сина і водночас мене. Роботу свою люблю і на будь-яку іншу не проміняю. Любов до лісу зародилася ще у шкільні роки. Під час навчання часто провідував брата Богдана, який, як я уже казав, працює у нас майстром лісу.

Професіонали непростої справи

З Богданом Віталійовичем ми зустрілися на ділянці, де 4 чоловіків під орудою майстра лісу садили саджанці берези. Це сезоні працівники, які охоче відгукуються на пропозицію лісівників допомогти гарячої весняної пори. У числі добровільних помічників Сергій Лахтюк, Петро Шевчик, у родині якого 5 дітей та 3 онуків, здоров’як-добряк, як охарактеризував майстер лісу, Василь Пікало, якого що не попроси, завжди зробить, та одинадцятикласник Вадим Лукашук, котрого заохочують вступати у навчальний заклад лісового напрямку і котрий навчається разом із сином Василя Івановича.

На підприємстві значна увага приділяється охороні праці. За цю ділянку роботи відповідає Анатолій Куцевич, обіймаючи посаду інженера відповідного профілю. У його обов’язках дотримання працівниками вимог законодавства та нормативних актів, особливо на дільницях з підвищеною небезпекою.

–Напевно, тут у першу чергу маєте на увазі валку лісу?

– Саме так. Специфіка роботи вальника лісу таїть у собі підвищену небезпеку. Це стосується також трелювання та транспортування деревини. Тут потрібні особливі навики. Про це наголошуємо при прийомі людей на роботу. Новачків навчаємо та інструктуємо.Вони проходять відповідне стажування, після якого допускаємо до роботи. Адже зрізати дерево не так просто, тут є ряд своїх нюасів, – посміхається Анатолій Арсентійович. – Іноді навіть треба запитати у самого дерева, чи потрібно його зрізати, чи ні. Визначити напрям його падіння, аби воно не зависло і не спричинило нікому біди. Усе це враховується при підготовчих роботах. Для цього у нас розробляються технологічні карти, у яких прописуються безпечні умови праці, межі ділянки. Робітники забезпечуються спецом, у тому числі й касками. На ділянки суцільної рубки завозяться вагончики, у яких можна й пообідати та обігрітися прохолодної пори. У них, до речі, є різноманітна інформація, у тому числі й з охорони праці.   

Хто зайвий у лісі?

На завершення «візиту доброї волі» ми порозмовляли з головним лісничим і водночас виконуючим обов’язки директора ДП СЛАП «Ратнеагроліс» Ростиславом Зарубичем. Свого часу він закінчив Львівський національний лісотехнічний університет за спеціальністю «Лісове господарство». Досі у родині лісоводів не було. Народився у с. Куликовичі  Маневицького р-ну, яке зусібіч оточене лісом. З дитинства спостерігав за працею лісівників, які подобалися своєю веселою вдачею та працьовитістю. Саме ця обставина і стала визначальною при виборі майбутньої професії. Зріс у добропорядній родині. Батько, Іван Миколайович, очолював колгосп у Куликовичах, мама, Єфросинія Андріївна, – вчителювала. Завжди вдячний найріднішим людям, які дали не тільки життя, а й обдарували найкращими рисами щирості, доброти, поваги до оточуючих, у тому числі й підлеглих.

– Колектив у нас хороший і злагоджений, незважаючи на те, що приходять нові люди. Вважаю, що йдуть тільки хороші та толкові. Добрим добрі і трапляються, – тепло мружить очі керівник підприємства. – Той, який любить природу, уже хороша людина.

– І все-таки, за яким принципом чи за якими критеріями підбираєте працівників? – перепитую. – Один приходить і випромінює якусь доброту, інший, навпаки, суцільний негатив. Кожному керівникові хочеться бути упевненим, що ніхто його не підведе і кожна ділянка виробництва у надійних руках. Успіх там, де дисципліна, порядок та організованість.

– Знаєте, якось вдається розпізнавати людей, які ідуть до нас із відкритою душею і які люблять ліс, та категорію з характером споживача, котрі відверто заявляють, що можуть робити чи не робити: прийшли, бо їх прислали з біржі. Такі у лісі, звісно, зайві. Вони принесуть більше шкоди, ніж користі. Відбираємо тільки тих, які горять бажанням бути у славній армії охоронців зелених насаджень нашої планети, які хочуть бути корисними і суспільству, і своїй сім’ї. Адже добробут кожного з нас залежить у більшості від нас самих, нашого бажання жити краще та заможніше. На тарілочці з рожевим обідочком його ніхто не приносить.       

Ростислав Іванович схиляється до думки, що в їхньому колективі випадкових людей нема. Від того і результати добрі, і зарплати відповідні – середньомісячна сягає 6,5 тис. грн. Підприємство регулярно сплачує також податки та інші необхідні платежі, незважаючи на те, що значно зросло навантаження на фонд оплати праці. Виживати у сьогоднішніх умовах непросто, але в «Ратнеагроліс» не опускають рук. Навпаки, розробляють стратегію подальшого поступу уперед. І для цього є усі передумови – це чітка організація праці на кожному виробничому циклі, належна дисципліна, висока відповідальність усіх і кожного за доручену ділянку роботи. Нині щомісяця у середньому переробляють 900 кубометрів деревини. Реалізовують деревину, заготівлі якої нарощують, кругляком. До речі, лісгоспні ліси розкинулися на площі 19 тис.га. У минулому це був міжгосподарський лісгосп. Через те деревостані розкидані у всьому районі.

– Маємо чотири лісництва: Щедрогірське (лісничий Володимир Косік), Ратнівське (Олег Савчук), Заболотівське (Сергій Хомич) і Турське (також Сергій Хомич), – інформує очільник державного підприємства. – Вони розміщені від Залухова до Хабарища, Гути, Доманового, Датиня… Уся територія району охоплена нашими лісами: і змішаними, і сосновими. Це, звичайно, викликає деякі складності, на які ми не зважаємо. Того, хто хоче працювати, труднощі не лякають. Хоча вони час від часу виникають. Найбільшу небезпеку нашим насадженням приносять нині шкідники та хвороби. На мою думку, найкращий ефект у боротьбі з цим злом дають суцільні рубки. Хочемо вберегти для майбутніх поколінь ліс молодий – мусимо вирізати старий. Зробити це маємо якнайшвидше, поки не пригріло сонечко.

А це ж найсприятливіша пора для виліту паразитів, які відразу оселяються на нових здорових деревостанах. Ця ділянка роботи під  постійним контролем. Хімічні методи не тільки дороговартісні, а й шкідливо діють на екологію. Вирізані ділянки відразу заліснюють новими насадженнями, у тому числі й берези, яка краще протистоїть шкідникам та різного роду захворюванням. У цьому році новими лісовими культурами підприємство планує зайняти 120 га. Половину наміченого уже зробили. До кінця березня лісокультурна кампанія буде повністю завершена. У кожному лісництві є бригади лісокультурниць, до посадки залучають сезонних робітників, учнів шкіл, працівників самого підприємства та інших організацій, які охоче беруть участь у різного роду акціях, у тому числі органи влади та силові структури. Зароблені кошти вони перераховують на рахунок Заболотівського інтернату. До слова, саме у школі цього населеного пункту створено шкільне лісництво, роботі якого ДП СЛАП «Ратнеагроліс» приділяє щільну увагу. Незабаром тут створять власний розсадничок, аби діти наяву бачили, звідки ліс бере свій початок, та вчилися його плекати, любити й шанувати.

І це значить, що в підприємства – велике майбутнє.

Володимир ПРИХОДЬКО, «Волинська газета»