Герої лишаються жити. Так було, так є, так буде!

unnamedСьогодні не є секретом ні для кого, що колишня радянська імперія прагла стерти не тільки з лиця землі, але й з людської пам’яті імена тих патріотів, які повстали проти неї. Величезна державна машина, двигуном якої було горезвісне КДБ під егідою КПРС, робила усе для того, аби раз і назавжди затаврувати ганьбою «українських буржуазних націоналістів», що зазіхнули на найсправедливіший, найгуманіший, найдемократичніший суспільний лад. Лад, де людина людині, як проголошував моральний кодекс будівника комунізму, – друг, товариш і брат, де нема експлуататорів та експлуатованих. Що й говорити, лозунги писалися хороші, тільки вони не завжди відповідали дійсному стану речей.

Могили учасників визвольних змагань, яких, незважаючи на репресії та чекістський терор, небайдужі люди, хоча й таємно, усе-таки старалися поховати за християнськими звичаями, нищилися в самій основі. Уже при незалежній Україні поховання патріотів почали відновлювати, насипаючи кургани на місцях колишніх боїв як з нацистами, так і кремлівськими карателями. Не можуть, не мають права піти у безвість імена тих, хто мріяв і виборював Українську державу, хто клав за неї найдорожче – власне життя. Це наочно демонструють наші сучасники. Один з таких прикладів неподалік с. Скулин, що на Ковельщині.

При в’їзді у цей населений пункт з правого боку на узліссі добре проглядається на невеликому підвищенні хрест, з обох боків якого однакової висоти стели. На одній з них прізвища скулинців та жителів поближніх сіл, що воювали у лавах Української Повстанської Армії, на іншій – імена репресованих кадебістами земляків.Є у цьому списку й прізвище довгожительки Скулина Ганни Абрамчук-Зеленої («Гива»), котра була зв’язковою воєнної округи «Турів». Ганну Йонівну, яка не так давно відзначила свій 90-річний ювілей, з яким її щиросердечно вітали і представники районної влади, благословляв на ратну повстанську роботу легендарний Клим Савур. Згодом патріотка пізнала смак сталінських таборів, які однак не зламали її волю і не вбили духу патріота. Свідчення того – український стяг, що майорить над її сільською оселею.

Ініціатором цієї символічної братської могили є лісничий Скулинського лісництва Леонід Лисюк.

– У нашому лісі розкидано багато могил вояків УПА, які загинули у сутичках з ворогами Української держави різних мастей, – пояснює Леонід Миколайович. – Аби не ставити хрести повсюдно, вирішили вшанувати пам’ять патріотів таким чином. Це була ініціатива і влади, і громадськості. Спільними силами впорядкували місце, до якого завжди є добрий доїзд. У нашому лісі не менше 6 місць, де була вишкільна школа, медсанчастина, стояли боївки повстанців, серед яких був і дід нашого добровільного місцевого екскурсовода – Степан Потішук (за материною лінією). Він обіймав посаду начальника штаба в одному з підрозділів повстанців.Цікаво, що радисткою у них була росіянка. В інші, далекі, засвіти Степан Іванович відійшов років 5 тому. Дивно, що пронирливі нишпорки кадебе ніякої інформації на упівця не мали. Дід, вважає, Леонід Лисюк, був добрим, ніякої кривди нікому не вчинив, тож люди не здали, а ще, мабуть, розумним та хитрим. Після війни Степан Потішук устиг  поголовувати у місцевому колгоспі.

– Я, – каже Леонід Миколайович, – дізнався, що дід був начальником штабу повстанської сотні тільки тоді, коли дочка виходила заміж. Навіть при незалежній Україні люди не дуже відкривали свої біографічні карти. А що вже говорити за союз? УПА – це було суворе табу для всієї родини, якщо не бажала мерзнути у сибірських снігах. У нас вчитель був – повісився, скулинець Барчук повісився, коли дізналися, що кадебешникам стало відомо про їх діяльність. Це було десь у 80-х роках. Дуже боялися люди тортур, на які м’ясники цієї служби були неперевершиними майстрами.  

Саме у Скулинських лісах і відбувалися бойові сутички як з німцями, так і з радянськими партизанами та з поляками. Зі слів пана Лисюка якось повстанцям вдалося порозумитися з капітаном роти НКВС (прізвища він уже не пригадує), яка мала завдання їх знищити, тож між собою не воювали. Мабуть, уже у той час одні та інші зрозуміли, що в обох є вороги значно жорстокіші та підступніші. Шкода, що така практика тоді не стала повсюдною. Якби подібне сталося, то сьогодні, можливо, не було б російської агресії на наші споконвічні землі. Чекістський офіцер майже цілий рік надсилав донесення про жорстоке протистояння з «лісовими бандитами». Зрозуміло, що довго так тривати не могло. Можна тільки догадуватися, яким був життєвий фінал цього сміливого на той час за своєю мудрістю радянського офіцера. КДБ з такими не церемонилося.

14 жовтня, на свято Покрови та річницю створення УПА, на узлісся до Скулина сходиться не тільки місцевий люд, а й приїздять національно-патріотичні сили з інших регіонів краю, аби пошанувати істинних героїв України. Вони в обов’язковому порядку піднімаються на узвіша, де встановлено пам’ятний знак, щоб покласти вінки та квіти вдячності і схилити свої голови перед патріотами України. Воістину герої не вмирають! Вони навічно лишаються з прийдешніми поколіннями.

Володимир ПРИХОДЬКО, “Волинська газета”

На фото Сергія ЦЮРИЦЯ: Леонід Лисюк біля хреста на символічній могилі борців за волю України.