Добрий знак

20141107110413Ще одного щасливчика нашої передплатної акції того дня ми застали на робочому місці – Петро Ковальчук був відповідальним черговим у лісництві, що неподалік його обходу.

 Настає теплий, найнебезпечніший період, у житті лісівників та їх підопічних – зелених насаджень. Нині необережно кинутий кимось сірник чи недопалок можуть завдати непоправної шкоди лісу і призвести до значних втрат ділової деревини. Відтак прямі економічні збитки лісогосподарським підприємствам, котрі й так потерпають від різного роду шкідників, що знищують соснові насадження.

Аби запобігти нежданій біді, у лісництвах організовано цілодобове чергування. Майстри лісу пильно стежать за монітором, на екрані якого почергово з’являються усі лісові ділянки. Якщо черговий помічає невеличке загорання, відразу повідомляє про це керівництво та лісову охорону, а сам двоколісним конем мчить на місце біди.

Майстром лісу передплатник нашої газети працює півтора десятка літ. Територія, яка закріплена за ним, займає майже 1200 га. Погодьтеся, що не так просто обійти такий шмат лісових шат і простежити за порядком у них. Та лісівники з тої категорії людей, які не звикли жалітися на труднощі. Вони з ними звиклися і зжилися. В іншому випадку життя втратило б свою цікавість. Ліси,які доручено доглядати Петрові Миколайовичу, розташовані у Боровому лісництві, яке належить до ДП «ГородоцькИЙ лісгосп». Серед насаджень переважає вільха, яка облюбувала болотяні місця. Подекуди трапляється сосна та осика.

На лісівничу стежку він у своєму роду ступив першим, попри аграрну професію  – закінчив Володимир-Волинський сільськогосподарський технікум.  До того ніхто з лісом не був пов’язаний, хоча родилися й жили усі попередні покоління серед лісової місцевості. Піти батьковим шляхом вирішили  діти. Син Володимир також, до речі, аграрник, бо й тут не побажав відставати від батька – у той самий технікум пішов. Хай хто заперечить, що не одного поля ягоди! Оскільки керівництво лісової галузі хоче бачити у своїх рядах лише професіоналів, то Петро Миколайович таку вимогу сприйняв з розумінням – він на другому курсі Шацького лісного коледжу ім. Василя Сулька. Практичні навики підкріплює теоретичними знаннями. І хоча вчиться без відриву від виробництва, переконаний, що тепер  ліс стає для нього набагато зрозумілішим і доступнішим, він усе більше пізнає таїну його життя.

Не втримуюся від, можливо, банального і водночас оправданого у даній ситуації запитання: чи любить пан Петро ліс, якому уже віддав півтора десятка літ. Мій співрозмовник відповідає одразу, не користуючись наймінімальнішою паузою, яку неодноразово беруть у таких випадках:

– Аякже, безумовно, що подобається. В іншому випадку думав би про зміну фаху. Я ж практично серед лісу народився, який разом з мамою співав мені колискову. Шум поліських дібров був для мене найкращою піснею дитинства. Де ще можна почути такі розспівані багатоголоссі пташини хори, як не в наших  правічних волинських лісах, що скривають у собі не одну цікаву повстанську таємницю чи історію двох люблячих сердець, розлучених силоміць?! Тож маємо не тільки його берегти, а й примножувати зелені насадження. Хай вони тішать і нинішні покоління, і майбутні не тільки чистим озоновим повітрям та красою, а плюс до того приносять достаток їм та їхнім родинам. Щоб і вони так само любили ліс як ми. Без нього ми просто не можемо, не уявляємо свого життя і себе поза цим чудом-красою природи!

А щоб ця прекрасна ідилія не переривалася, цьогорічної весни на обході Петра Ковальчука посаджено 6 га нових деревостанів, що через якийсь десяток літ інтенсивно потягнуть свої зеленаві вершечки до небесної блакиті. Поновили усю площу, яку вирубали. Вільха збільшує свої плантації методом природного відтворення. Рукотворним насадженням допомагають люди з навколишніх сіл, які охоче відгукуються на прохання лісоводів. Розуміють, що ліс – це не тільки багатство держави, й кожного з них. Тож його, як і городні культури, треба садити вчасно та в оптимальні строки. Якщо їх не дотримуватися, на добру деревину, а відтак на великий економічний ефект годі чекати у майбутньому.

Сімейство у Петра середньостатистичне, як за теперішніми мірками. Дружина Наталія Василівна, яка працює у лісопереробному цеху приватної фірми, та двоє дітей – дочка Світлана, яка працює бухгалтером у лісівничій галузі у Раві-Руській після закінчення Львівської ліової академії. Син Володимир після закінчення Новобуського інституту якийсь період працював майстром лісу, нині трудиться у приватного підприємця – майстром із заготівлі. Так, що дотичність до лісу, який їх одягає та годує, має усе сімейство Ковальчуків.

Стаж передплатника «Волинської газети» у Петра Миколайовича перевищує 5 літ. Найбільше, як зізнається, подобаються життєві історії, господарські поради та короткі інформаційні підбірки як з минулого, так і сьогочасного періоду. Крім нашого часопису, листоноша кожного тижня приносить в оселю Ковальчуків також «Вісті Ковельщини», адже родом глава сімейства саме з тих країв, якщо точніше, то з с. Голівки, де досі проживають близькі родичі. «Волинь-нову» та «Урядовий кур’єр». До нинішнього року жодного разу в газетних розіграшах не щастило, тож приз від «Волинської газети» сприйняв як добрий знак на майбутнє. Уже так сталося, що луцькі кавеенівці «Замок любарта» виграли для нього снігоочисну лопату, яка потрапила у руки власника лише весняної пори. З цього приводу Петро Миколайович аж ні чуть не опечалився, оскільки попереду, на його тверде переконання, ще не одна сніжна зима буде.

На наше прохання Петро Миколайович показує робоче місце чергового. На монітори з’являються і зникають почергово ділянки лісу, що належать Боровому лісництву. Тут зустрічаємо бухгалтера цього підприємства Любов Майданюк. Якби на випадок непередбачуваної ситуації черговому довелося б відлучитися, то за монітором поспостерігала б Любов Павлівна, яка прийшла у Городоцький лісгосп ще у 90-х роках минулого століття. Похвально, що тут проявляють таку  турботу про зелені насадження нашого краю.

Володимир ПРИХОДЬКО, “Волинська газета”