Над майбутньою професією довго не роздумував, бо виріс у злагоді з лісом

Лісничий Торчинського лісництва ДП «Ківерцівське ЛГ» Володимир Столярчук не любить розповідати про себе. Каже: немає у його житті нічого особливого. Втім ця вроджена скромність, інтелігентність, тактовність у розмові – вже унікальні. За цим стоїть і родинне виховання, і вчителі та викладачі вишу, друзі та колеги за спільною роботою. Власне, це ознака великої духовної роботи над самим собою. То хто ж він – лісничий Володимир Столярчук, один із великої когорти бережників волинського лісу?

Народився і зріс Володимир у поліський глибинці, де і знаходиться його рідне с. Рудники, що у Маневицькому районі. Батько працював директором місцевої школи. Мама – Надія Федорівна –  також учителювала. Вела молодші класи, у тому числі і в Хорохоринській загальноосвітній школі, де нині проживає родина Столярчуків.

– Хоч і народився я в поліському селі, прожив там зовсім мало, – мовить Володимир Володимирович. – Адже батько родом із Волині і вже невдовзі після мого народження їхню вчительську сім’ю направляють у рідне батькове село Хорохорин Луцького р-ну. Тож тут я пішов до школи, зростав, обходив усі довколишні луки, поля і ліси.

Над майбутньою професією довго не роздумував. Коли отримав на руки документ про освіту, відразу повіз документи в Шацький лісовий технікум ім. Валентина Сулька. Адже з раннього дитинства полюбив шепіт дібров, куди літньої пори неодноразово ходив за лісовими дарами. Хоч більшість місцевих насаджень були створені у післявоєнні роки на сільськогосподарських землях, вони дуже мальовничі. Ростуть на горах, у видолинках… Дуби, сосни, берізки, осика… Буйне зело… У грибну пору можна опеньки возами возити, так щедро родять… А з ліщини якщо мішок горіхів не натрусиш, то ніби й не врожай… А ще полюбила волинські ліси черешня… І цвітом бавить, і ягодою пригощає… А ще кличуть до лісу і пташку, і звіра, і дітлахів малинники, що завжди родили найсмачнішу помічну ягоду.

– Ліс не тільки приворожив, а й став моїм покликанням, – неквапом розповідає Володимир. – Володіння мого обходу розташовані у двох районах. Якщо провести пряму, то це від с. Хорохорин Луцького і до с. Уляники, де колись базувалися ракетники, Рожищенського районів. Територія чимала, то вихідний маю рідко. Найчастіше це виходить у великі свята. Решту днів – у своїх володіннях. Так що з дружиною, Світланою Володимирівною, та своїми доньками – 6-річною Марійкою та 6-класницею Вікторією – бачимося і спілкуємося дуже рідко. Розумію, що погано, але нічого не вдієш. Ліс вимагає неабиякої уваги та турботи. А ще ж треба підгодовувати лісових мешканців – кабанів та косуль. Радує, що їх популяція з кожним роком у тутешніх володіннях збільшується.

Торчинське лісництво, що входить до складу ДП «Ківерцівське ЛГ», – особливе. Адже тут, як у тій пісні співається, сто доріг, сто лісів, що розкидані серед горбів, байраків, ставів, річок, болотець. Загальна площа земель лісового фонду становить 2128 га, з них вкритої лісом – 2008,7 га, в тому числі лісових культур 1222,1 га, незімкнуті лісові культури займають 32,2 га, лісові розсадники, плантації – 5,3 га, зруби 3,0 га, галявини, пустирі – 8,4 га, лісові шляхи, просіки, протипожежні розриви, лісові осушувальні канави – 15,7 га. Усього не вкритих лісом – 64,6 га, сільськогосподарських угідь – 17,8 га. Справді велике лісове господарство, що потребує уваги і повсякденного догляду, а ще охорони. Адже переважаючими породами цих лісів є дуб звичайний, сосна звичайна, вільха чорна, береза повисла, ялина європейська.

Щороку під безпосереднім керівництвом Володимира Столярчука тут висаджують близько 30 га лісових насаджень. Неодноразово і нам довелося допомагати йому у цій клопіткій роботі. Тому знаємо не зі слів, як він опікується посадковим матеріалом, площами під культури, дітьми, що садять маленькі саджанці чи то дуба, чи сосни, чи берези.

– Наші ліси багаті на ягоди (малину, ожину) та гриби (лисички, красноголовці, опеньки), – продовжує розповідь Володимир Столярчук. – Тут водяться лось, козуля, заєць, лисиця, куниця, бобер, чимало лелек, навіть чапель, є канюки і яструби, багато іншого дрібного звіра та пернатих. Звісно, це приваблює людей, які хочуть з цього поживитися. Тож доводиться весь час бути на сторожі.

Цікаво, що географічно половина лісництва знаходиться в поліській зоні, а половина – в лісостеповій. Усе це ще й історичні місця. Наприклад, в урочищі Усічи в середні віки стояв рицарський замок, тому і досі цю місцевість в народі називають «Замчисько». Бува, сюди навідуються чорні археологи, намагаються відкопати скарби. Замчисько в перекопинах… І лисиці облюбували гору: їх лазів тут також чимало. Ніби й не його, лісничого турбота, про цю незвичну пам’ятку історії і культури, але й за неї Володимир Володимирович дбає. Щоразу із захопленням ходить на «капелюху» – Замчиську. Хто тут жив, що за люди були. Кажуть, у горі є лаз, що під землею веде ген до Шепельського середньовічного замчиська. Нам також доводилося чути ці розповіді, а декотрі старожили твердять, що особисто бачили ковані двері, що закривали вхід під гору. А там у давнину, кажуть, можна було парокінкою проїхати.

В урочищах Буяни та Чорні лози в радянські часи стояли ракетні частини стратегічного призначення. На той час це був перший рубіж оборони в колишньому Радянському Союзі. Вже також історія.

Пам’ятають Торчинські ліси Першу і Другу світові війни. Під час Другої тут діяла УПА. В лісових масивах є поодинокі поховання солдат двох світових війн. А ще у цих лісах проходив фронт і до цих часів лишилися вирви від окопів та бліндажів. Та все ж найбільше багатство лісу – його доглянуті деревостани.

Дбають лісівники і про людей. Для них лісництво облаштувало великий рекреаційний пункт «Дуби» та декілька малих рекреаційних пунктів.

Свого часу тут лісничими працювали С. І. Деркач, А.Ф. Уліда, Д.І. Литвинець.

Усі вони дбали про ці ліси, берегли від крадіїв.

Це далеко не повний портрет вартового лісу. Володимир Володимрович через свою природну скромність багато не договорює. І про те, як не раз допомагав у біді людям, і про те, як нерідко наражається на небезпеку, рятуючи ліс від самовільних рубок. Бо це, каже, його буденна робота. Та й ліс більше любить тишу.

Сергій ЦЮРИЦЬ, Володимир ПРИХОДЬКО