Війна навчила по-особливому цінувати мир, рідних, друзів, лісівничу працю…

Лісничий Дубечнівського лісництва ДП «Старовижівське ЛГ» Михайло Бондар не з розмов знає, як важливо, коли на твоїй землі є мир: адже свого часу на Сході України, де точиться війна, був командиром взводу саперів, доводилося «робити» коридори для розвідників серед мінних полів і розтяжок ворога. Не раз дивився в очі смерті, бачив, як гинули бойові побратими, відстрілювався від сєпарів, потрапляв під обстріли своїх, бо ж не завжди вдавалося вийти в обумовлене місце при поверненні з чужого боку.

Тепер війна приходить у сни…

– На війні дома не снилася, – розповідає задумано. – Може, через те, що й сну як такого не було: тільки вечоріє, як починаються «сєпарські всенічні» – обстріли до ранку. А повернувся додому, почала снитися війна…

Вона навчила цінувати мир, рідних, друзів, лісівничу працю. Затишок будівель…

Лісничий не без гордості розповідає, що на Старовижівщині є бір, де ростуть майже двохсотрічні сосни. А в 19 кварталі збереглися навіть понад трьохсотрічна сосна та найстаріший дуб Волині, якому за 600. Сосну двом чоловікам не обійняти, дуба – й поготів.

– Колись про цих старожилів телебачення знімало фільм, і я вперше потрапив в історію, – загорілись очі спогадом. – Тоді на нашому шляху трапився вуж, налякавши тележурналістів, а я взяв його до рук та переніс в безпечне місце, чим здивував ваших колег і… втрапив ще й у кадр.

…Михайло Бондар пригадує, що 1 вересня хотів завести Михайлика, свого найменшого сина, у перший клас, та призвали в армію. 14 вересня вже був на полігоні у Яворові, у складі 4 механізованої окремої бригади проходив навчання. За спеціальністю він – сапер, при радянських часах ішов в Афганістан, але залишили в учебці готувати інших, так і пішов за цією спеціальністю.

Довелося служити рік, був старшиною. Одразу потрапив на Луганщину – у Новоточків, Гірське, де тримали оборону 8 населених пунктів.

Згодом хлопців перевели у Донецьку область, вони потрапили в Авдіївку…

– Сапери оберігають наших хлопців?

– Якщо розвідка йде позаду нас, то самі розумієте, що ми – як смертники. Бо йдеш, а на тебе вже стільки наставлено. Потрібно бути дуже обережним і уважним, бо можеш підірватися. Бо ж стільки різних саперів «попрацювало» перед нами… Стільки разів потрапляли на свої і на їхні розтяжки…

– Чи відчували ви підтримку своїх колег-лісівників?

– Однозначно… Як я ішов, надали допомогу, потім висилали теплий одяг. Колеги допомагали, хто чим міг… А ще два волонтери з Ратнівщини… Пригадую, на перших порах виникла проблема з бронежилетами… Та згодом і її вирішили… Я вважаю, що цим ми завдячуємо волонтерам… Не знаю, що й було б, якби не волонтери, не підтримка усіх тих організацій технікою, коли мобілізовані йшли зі своїми КрАЗами, КАМазами, були такі у нас львівські хлопці… По ньому луплять, а він везе ліс на висотку… Його стараються першим знищити, щоб не довіз, а він по три ходки – туди й назад. А вони по ньому луплять…

– А волинський ліс ішов до вас?

– Спершу ішов, а потім не зрозуміло, де він дівся. Мусили дозаготовляти потрібні балки біля річки Сєвєрного Донця…

– Чи маєте відзнаки за участь у війні?

– Так, від начальника Генштабу Віктора Муженка медаль «За відвагу». Ще була медаль перед тим, та по цю пору ніяк не можуть вручити….

– Як зайшли у Кримське, то відсотків сімдесят були налаштовані проти нас, а як трохи їх там побило і ми почали їм допомагати, де града розмінувати чи що на городі, та стали волонтери з поміччю їхати, ставлення змінилося… Господарства ж нема, магазинів теж, а ми їх підтримували… А коли з Сокольників сєпарів вибили, то місцеві почали навіть трохи вертатися, бо ж кожен хоче до рідної хати… Населення там здебільшого російськомовне, але є й українськомовне…

– Розкажіть про своє сьогоднішнє життя! Яке у вас лісництво, хто ваш помічник, майстри лісу? – повертаємось до мирного плину.

– Маємо 7778 га лісу. Помічник – Андрій Петрович Авдіюк. У лісництві вісім обходів, ними опікуються майстри лісу Анатолій Денисович Юхимук, Юрій Петрович Шустер, Анатолій Олексійович Чекун, Володимир Сергійович Токар, Володимир Леонідович Бегаль, Володимир Васильович Скакун, Петро Андрійович Топчук, Петро Степанович Хомич… У середньому кожен доглядає по 1 тис. га. Двоє майстрів – вже пенсійного віку, але обоє ще працюють. Торік мали 3 тис. головного та 7 тис. проміжного користування, а всього заготовили 10 тис. кубометрів деревини, – і, показавши на поле побіля сушарки, мовив: – Ми тут мусили робити суцільно-санітарну, бо верхівковий короїд пошкодив усі сосни, восени підготовку ґрунту зробили, навесні вже посадили новий ліс. Тут 1,100 га. Є культури з екзотикою – сосна звичайна, ялина європейська, бархат амурський, дуб бориальний, з кущових – дикі груша та яблуня, акація біла, трохи сіянців акації клейкої рожевої. Як у поблизькому парку… Там зараз 123 види, понад 70 табличок…

…Михайло Бондар народився 1966 р. Разом з дружиною Ніною Ісаківною виховують троє дітей – дочка Аня вже має свого сина, старший Віталій нещодавно повернувся з армії, а наймолодшому Михайлові, якого 1 вересня 1914 р. мав вести у перший клас, тепер 10 років. Бува, розповість рідним, як на Новий рік при виході з Кримського їх зустрічав Геннадій Москаль, вітав із Новим роком, наливав по келиху шампанського і вручав кожному подарунок… Та вже через два тижні викликали з дому на другу ротацію, тож мусив доганяти ешелон зі своїми… Тоді дуже бомбили 31-й блокпост, багато хлопців полягло, тож і викликали їх на передову…

Війна зі спогадів відступає неохоче, та мирне життя перемагає. Дякувати Богові, мамі, дружині, дітям, онукові, односельцям, друзям, колегам-лісівникам все стає на свої місця… У Рокиті, де мешкають, мама Галина тримає ще корову, трохи курей… Має Петро Бондар косилку, трактора, обробляє 3 гектари кормового поля, сіє третікале, садить картоплю, вирощує овочі…Колись дід тримав коня, тепер на зміну прийшла техніка….

Та попри все, захоплюється рідним лісом. Там і звір ходить – лось, олень європейський, дикі свині, козулі, борсуки, лисиці, бобри, ондатри, зайці-русаки, і ліщина горіхи родить, і ягоди якої хоч набереш… І мир панує… І це найдорожче…

Сергій ЦЮРИЦЬ, прес-служба Волинського ОУЛМГ