Історія

ВОЛИНСЬКИЙ ЛІС: МІТКИ НА СКРИЖАЛЯХ ІСТОРІЇ

Після приєднання історичних українських земель до СРСР відбулася націоналізація приватних лісів – як, втім, й іншого майна „буржуїв”.

Розпочалося створення лісгоспів.

Цим процесом керує створене у Луцьку управління лісової охорони і лісових насаджень. З перервою на війну воно працюватиме до 1950 року, коли його переведуть у місто Рівне і перейменують у Волинське міжобласне управління лісового господарства.

У ХІІ столітті ліси на Волині, як і по всій слов’янській землі, переходять у власність князів та багатих людей, котрі служать їм.

Ліси діляться на “хоромні” – такі, з яких береться будівельний ліс, та “орні” – ті, що не мають цінності як джерело деревини, але добрі для розкорчовування і перетворення на поля.

На землях, що набули власника, з’являються межові знаки-“копці” як один із атрибутів приватної власності. Офіційний статус “копців” підтверджується збірником тогочасного законодавства – “Руською правдою”.

У цей період волинський ліс вперше набуває нової, раніше не притаманної йому ролі – захисника слов’янського населення від чужоземних зайд.

…Протягом ХІV століття усі волинські землі набули своїх хазяїв – “нічийних” угідь не залишилося.

Як окремі категорії власності вже чітко виокремлені гаї, діброви, пущі, ліси, боброві гони, болота, поля…

Діє професійна княжа (вважай – державна) лісова охорона – осочники.

Найвидатніший будівничий Луцького замку, князь луцький і володимирський Любарт Гедимінович, даруючи (найймовірніше у 1383 р.) населені пункти і землі соборній церкві Іоана Богослова в Луцьку, передає їх із “зх людми данными и бобровыми гоны по Стыру, противъ островов нашихъ: Переделокъ и Струги, Глименца и Высчона, и Тополного, и Мошонки и Свинки, противъ острова Кобуча до Белое горы, Стыромъ подъ Вишенки, зъ пусчами, зъ лесы и болоты подъ лесомъ, зъ ловы, погонными и осочъными нашими Жолобовомъ а Чудановомъ, (што) надъ Стыромъ седятъ а стерегутъ пущы нашое Ретовское”.

…У ХV столітті деревина з волинського лісу стає таким же важливим для будівництва держави товаром, як у минулі століття були дичина і мед. У зв’язку із розвитком мануфактурного виробництва з Волині за кордон йде все більше і більше деревини цінних порід – найперше дуба і сосни…

ХVІ ст. З розвитком у Європі мануфактурного виробництва на Волині все більшого поширення набуває випалювання лісів “на попіл”, з якого шляхом виварювання і випарювання в розташованих просто в лісах “будах” добувають луг, що використовується при мийці овечої вовни, варінні скла та кришталю, виробництві мила, – поташ. Виробництво його приносить шляхті величезні прибутки.

1559 року польському королю Зиґмунду Августу староста Мстибогівський Григорій Богданович Волович дає на підпис “Реистръ списанья и выведанья пущъ и переходовъ звериниыхъ у панств его королевской милости, Великомъ Князстве Литовскомъ, которое ся стало, за розказаньемъ его королевское милости, нашего милостивого пана, черезъ мене Григория Богдановича Воловича, старосту Мстибоговского”, де не тільки детально розповідає про кордони пущ, а й фіксує наявні у них населені пункти, озера, річки, болота.

Пущі Великого князівства Литовського описані у такому порядку: 1) пуща Стербельска, 2) Черногородска, 3) Ноєнска, 4) Вижівська, 5) Черчицка, 6) Купетицька, 7) Христоболотська, 8) Заріцька, 9) Фоєнська, 10) Ковнятинська, … 38) Юрборська.

Прийнята у 1641 році “Ординація королівських пущ і лісництв Великого князівства Литовського” закріплює і розвиває цілісну систему охорони і використання державних лісів на Волині.

Наприкінці ХVІІІ століття волинський ліс починає забезпечувати дровами і відкриту князем Юрієм Чорторийським у містечку Корець (сучасна Рівненщина) першу в Україні мануфактуру, на якій виготовляється порцеляновий посуд.

4 квітня 1888 року у лісівників Росії велика радість: вдалося, нарешті, особистим підписом імператора Олександра ІІІ затвердити “Положення про збереження лісів”, прийняття якого так бояться власники приватних лісів!

…На кінець ХІХ століття розроблені основні прийоми технології створення лісових культур. Лісівники після тривалих експериментів визнали перевагу посадок перед посівами, необхідність попередньої підготовки ґрунту, послідовність агротехнічних прийомів під час догляду. Проведені випробування різної густоти посадки і норм висіву насіння різних порід для отримання посадкового матеріалу.

Так, якщо у 1854 році площа лісів у Волинській губернії становила 2665 тисяч га, то у 1887 році – лише 1572 тисячі га.

10 березня 1934 року польський уряд прийняв закон про охорону природи.

Надзвичайно тяжкими для волинського лісу виявилися роки Другої світової війни. Зелене господарство відчуло не тільки брак досвідчених рук професійних лісівників, більшість яких через війну не могла виконувати свої професійні обов’язки, а й нещадні заготівлі лісу для третього рейху. Вздовж залізничних шляхів місцеве населення за наказом окупантів вирубувало ліс повністю, аби створити двохсотметрові смуги безпеки.

…Згідно з постановою Ради Міністрів України від 30 травня 1953 року №1096 і рішенням виконкому Волинської обласної ради депутатів трудящих від 6 червня 1953р. №632, організоване управління лісового господарства Волинського обласного управління сільського господарства.

Його начальником призначений Дмитро Телішевський, котрий до цього працював директором Буського лісгоспу Львівської області.

У 1986 році з цієї ж посади не вийде на пенсію, залишивши своєму спадкоємцю Анатолію Голіку одне з кращих в Радянському Союзі обласних управлінь лісового господарства і лісозаготівель.

…Головним управлінням лісового господарства і полезахисного лісорозведення Міністерства сільського господарства УРСР для Волинської області вперше розроблений “Генеральний план розвитку лісового господарства на 1956 – 1970 роки”.

З ініціативи Дмитра Телішевського розпорядженням Ради Міністрів УРСР №412 від 17 квітня 1957 року вперше в Україні організований Цуманський мисливський заказник. Ідею начальника лісового управління про створення у цуманських лісах мисливського господарства підтримав перший заступник Голови Ради Міністрів УРСР, голова Держплану республіки Барановський…

Згідно з постановою Ради Міністрів УРСР від 30 листопада 1959 р. №1834 і рішенням виконкому Волинської обласної ради від 7 грудня 1959 р. №1314, управління лісового господарства реорганізоване у Волинське обласне управління лісового господарства і лісозаготівель. Його підпорядковано Головному управлінню лісового господарства і лісозаготівель при Раді Міністрів УРСР (Головупрлісгоспзагу). Реформа народного господарства, частиною якої була і ця реорганізація, підштовхує лісове господарство до госпрозрахункової діяльності, оскільки лісгоспзаги відтепер матимуть два джерела фінансування – держкошторисне і госпрозрахункове.

Якщо у 1954 році посів і посадка культур проведені на площі 7996 га (в тому числі в лісах державного значення – 6969 га, на малопродуктивних землях колгоспів – 1027 га), то у 1960 році посів і посадка проведені вже на площі 21934 га (в тому числі в ДЛФ – на 14180 га і 7754 га – на землях колгоспів).

Після 1960 року щорічні обсяги лісокультурних робіт зменшуються внаслідок зменшення площ, придатних для заліснення. Так, у 1974 році посів і посадка культур, наприклад, становитимуть “лише” 4232 га, а в 1980 році – 2340 га, в тому числі у ДЛФ – 1839 га і на землях колгоспів – 501 га. У 2000 році в ДЛФ створено лісокультур 1245 га, в 2001-му 1277 га; крім того, в ці ж роки на площі 856 га та 1513 га відповідно проведено сприяння природному поновленню лісу.

В результаті структурної перебудови лісового господарства Радянського Союзу у 1959 – 1960 роках на Волині замість 8 лісгоспів та 12 лісозаготівельних підприємств в області починають діяти 10 лісгоспзагів. Вони скеровують роботу 66 лісництв.

13 червня 1963 року у Шацькому районі підтверджено прийняте перед тим у Біловезькій Пущі рішення керівництва лісової галузі відкрити у Шацьку лісний технікум. Першим директором технікуму (і водночас – Шацького навчально-досвідного лісгоспзагу) призначено досвідченого лісівника, колишнього в’язня німецьких концтаборів Валентина Сулька.

В області активно розгорнулися роботи із впровадження у виробництво нових тоді для радянського лісівництва принципів комплексного використання ресурсів лісу за принципом “Від кореня – до крони!”. В ході його в системі управління лісового господарства і лісозаготівель майже у всіх лісгоспах були збудовані консервні цехи, в яких вперше у Радянському Союзі у промислових масштабах розпочався випуск продукції побічних користувань: березового соку, консервованих грибів, ягід, делікатесів із дичини.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 25 травня 1967 року Ківерцівський лісгоспзаг – першим у Радянському Союзі! – за успіхи у впровадженні у виробництво наукових досягнень, передових методів роботи був відзначений найвищою нагородою держави – орденом Леніна.

Через два роки обласне управління лісового господарства і лісозаготівель реорганізоване у Державне лісогосподарське об’єднання “Волиньліс”. Нову організацію очолив Анатолій Голік.

У січні 2000 року генеральним директором державного лісогосподарського об’єднання “Волиньліс” призначений Богдан Колісник, який до цього працював директором Цуманського держлісгоспу.

9 червня цього ж року голова облдержадміністрації Борис Клімчук підписав розпорядження “Про заснування обласної щорічної екологічної премії імені Василя Вегерича і Григорія Хомича”.

Встановлена вона з метою увіковічення пам’яті начальника дільниці державного мисливського господарства “Старовижівське” Василя Васильовича Вегерича і єгеря цього ж господарства Григорія Макаровича Хомича, які 26 жовтня 1997 року загинули при виконанні службових обов’язків від рук браконьєра, для відзначення високопрофесійної роботи працівників мисливського господарства, екологів, громадських інспекторів охорони природи, громадських єгерів, працівників галузі захисту природного середовища за найвагоміші внески у збереження і примноження багатства тваринного світу області.

Першим лауреатом премії імені полеглих єгерів став директор Старовижівського державного мисливського господарства Віталій Гайда.

У третє тисячоліття багатостраждальний волинський ліс входить, нарешті, із справжнім господарем – освіченим, досвідченим корпусом лісівників області, котрі ведуть господарство на засадах сталого розвитку, із поєднанням екологічних економічних та соціальних функцій лісу. Практично кожен третій штатний працівник лісової галузі має вищу або середню спеціальну освіту.

З 1 січня 2005 року Державне лісогосподарське об’єднання “Волиньліс” реорганізоване у Волинське обласне управління лісового господарства. У 2010 році Державний комітет лісового господарства України реорганізовано в Державне агентство лісових ресурсів України, а обласні управління отримують статус лісових і мисливських.

У 2012-2013 р. у підпорядкування Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства переходять так звані міжколгоспні ліси.

Із квітня місяця 2014 року управління очолює Василь Мазурик, який пройшов школу лісівника і господарника, має відповідну освіту і досвід.

Із серпня 2015 року т. в. о. начальника управління виконує Олександр Кватирко.

Волинські лісівники другої половини ХХ століття – початку ХХІ століття стали першим користувачем природних багатств краю, який не тільки поклав край багатовіковій традиції знищення лісів Волині і вивезення за кордон деревини у круглому вигляді, а й почав вести господарство згідно з рекомендаціями науки, щороку збільшує площу зеленого кольору на топографічній карті області, нарощує запаси деревини у борах і дібровах, в непрості часи дає тисячам поліщуків реальну можливість заробити на життя.

Свого часу за рахунок створення нових лісів на землях, що вийшли із сільськогосподарського використання, у кожному лісництві ставилась ціль створити новий обхід, у кожному лісгоспі – нове лісництво, а по управлінню – новий лісгосп. Для цього протягом найближчих років потрібно було посадити 50 – 60 тисяч гектарів нових лісів. Нині перед лісівниками стоїть завдання довести лісистість Волинської області до 34 відсотків. Немає сумніву в тому, що це завдання працівниками Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства буде виконане.

Гарнізон цього зеленого бастіону України не тільки зумів зберегти національні святині Волинської землі – природно-заповідні території, біологічне різноманіття на них, а й робить прадавній волинський ліс могутньою економічною системою, в якій люди не тільки шанують батьківські традиції, а й впевнено ростять новітню, сучасну славу.