Загинув на полі бою. Був добровольцем

                                                       Прощання з героєм

Загинув на полі бою. Був добровольцем

Любомль попрощався зі своїм героєм – членом районної організації «Правий сектор», добровольцем батальйону «Дніпро-2» Анатолієм Федчишиним. Він загинув 10 серпня від кулі снайпера.Сталося це у містечку Іловайськ, що на Донеччині. У середу тіло чоловіка привезли до рідного дому, а в четвер, 14 серпня, тисячі любомльчан провели патріота в останню путь. Поховали героя на заміському новому цвинтарі.  

Від рідної домівки домовину із тілом героя, покриту державним стягом України, побратими у супроводі отця Ростислава на руках принесли до церкви Різдва Богородиці. На порозі їх зустрічали благочинний Любомльського благочиння УПЦ митрофорний протоірей Василь Мельничук з отцями Віталієм, Володимиром та Олегом, хористи. Багато з них були знайомі з цим сміливцем. Сім’я жила неподалік, то ж у цьому старовинному, побудованому ще 1884 р., Федчишини зустрічали Різдво, освячували вербу, паски, крашанки, цілюще зілля, воду, мед, яблука, груші… Сюди Анатолій з дружиною Галиною та доньками приходили до сповіді і причастя, світили свічі, молилися за здоров’я близьких та рідних. Коли святі отці відспівували покійного, його мати Валентина і дружина Галина умлівали від горя, плакав увесь храм. Котились сльози у жінок і чоловіків. Така молода людина поклала життя на олтар Вітчизни, залишивши двійко маленьких донечок, молоду дружину, ще не старих батьків, рідню, друзів, побратимів… Підтримати, розділити непоправне горе з рідними та провести в останню путь приїхали із Луцька голова Волинської обласної організації «Правий сектор» Руслан Тимощук з побратимами, працівники ВОУЛМГ Сергій Шеремета, Борис Бабеляс, Володимир Неводнічик, голова профспілки працівників лісовго господарства Павло Матіюк, працівники Любомльського держлісгоспу, де Анатолій працював майстром, кранівником ККС на нижньому складі. Все місто вийшло на вулиці, які і досі зберігають пам’ять про кожен його крок. Адже за життя Анатолій ходив цими тротуарами до школи, у крамнички, до міських закладів культури. Траурна процесія розтягнулася на сотні метрів. По всіх вулицях, де йшли, на землю лягали живі квіти. Скрізь лунало: «Анатолій герой!», «Герої не вмирають!», «Слава Україні! Героям слава!», «Слава батькам героя!», «Слава нації, смерть ворогам!»

На головній площі домовину поставили перед районною держадміністрацією, щоб владці бачили, хто виборює Україну, були свідомі їх чину і подвигів. Прощалися очільники району, громадські діячі, народні депутати. Знову підхопили домовину бойові побратими і понесли на руках через багатолюдні перехрестя на тихі вулички, за місто, до нового кладовища. Тут у білій глині вже чекала на героя могила. Святі отці востаннє відспівали заупокійну. Виголосив прощальне слово отець Василь. Про одвагу і жертовність любомльчанина говорили голова Любомльської райдержадміністрації Ігор Торба, голова районної ради Микола Сушик, в. о. міського голови м. Любомль Василь Кравчук, голова обласної організації «Правий сектор» Руслан Тимощук. Активіст Андрій Дем’янчук попросив розповісти про подвиг Анатолія його рідного брата Володимира. Вони разом були на Майдані, разом добровольцями поїхали і на Схід, коли почалася неоголошена агресія Росії супроти України.

– Йому пропонували поїхати у відпустку, – почувся тихий голос брата Володимира. – Але Анатолій відмовився. Казав, ще повоюю до вересня, а тоді приїду, щоб завести старшу доньку Вікторію у школу. Вона цього року піде до першого класу. Я поїхав у відпустку, а брат залишився. Розвідувально-диверсійна бригада батальйону «Дніпро-2», де ми воювали, звільняла місто Іловайськ. Там було до півтори тисячі чеченців. Йшли вуличні бої. Разом із побратимом він залишився на перехресті вже визволеної частини. Але тут несподівано з’явився чисельний загін найманців. Вони відбили їх напад. Та невдовзі чотири снайпери стали вести прицільний вогонь і смертельно поранили Анатолієвого товариша. Мій брат зумів знешкодити одного снайпера, але куля іншого скосила і його.

Брат стає навколішки, сльозикотяться обличчям.

Побратими називали Анатолія Білим. Він загинув разом із Миколою Березовим, чоловіком Тетяни Чорновол.

«Колеги із теплотою згадують щиру усмішку Анатолія, врівноважений характер і веселу добру вдачу, – написала про героя Любомльська громадсько-політична газета «Наше життя». – Він завжди умів підтримати, підбадьорити, налаштувати на позитивний лад. Був добросовісним працівником, хорошим і надійним другом. Таким був і в повсякденному житті. З повагою ставився до батьків – Миколи Максимовича і Валентини Василівни, дуже любив дружину Галину і маленьких донечок – Вікторію і Даринку».

Напередодні ця ж газета вмістила інтерв’ю з братом Анатолія Володимиром Федчишиним «Щоб не падав бойовий дух». Ось кілька відповідей на запитання Віктора Пилипенка:

Як батьки поставилися до вашого з братом рішення добровільно піти на війну?

– Батьки, як батьки: звичайно ж, відреагували негативно, але зрозуміли, що не вплинуть на наше рішення і тому змирилися. Я розумію, що їм важко, але хтось же повинен захищати Вітчизну.

Розказують, що у наших військових не вистачає боєприпасів, харчування і т.д. І взагалі, який бойовий дух солдатів?

– З боєприпасами у нас проблем нема, так само як із харчуванням, обмундируванням та іншою військовою амуніцією, всі забезпечені бронежилетами четвертого класу, які захищають від звичайних куль, однак, терористи воюють переважно бронебійними, які все ж пробивають цей захист. Зараз через волонтерів та представників «Правого сектору» отримуємо бронежилети шостого класу, які витримують навіть бронебійну кулю. Щодо бойового настрою, то як і скрізь, є, звичайно, люди, які впали духом – усе-таки війна, однак, в основному бойовий дух піднесений, всі готові боронити нашу територію… Страх – це природне відчуття, воно є в кожної людини, як його подолати – це вже залежить від кожного особисто. Останнім часом кільце навколо терористів стискається, зігнані нашими військами в «купу», вони ведуть інтенсивніший вогонь…

Який територіальний склад вашого батальйону і як із цим у бойовиків: чи багато там кадирівців, росіян?

– Наш батальйон сформований повністю із добровольців, служать в основному із центральної України, Львівської області, є хлопці із Луцька, Камінь-Каширського району. А щодо терористів, то я кадирівців особисто не бачив, росіяни є точно, але в основному воюють українці…

– Чи є втрати особового складу?

– Є, як і скрізь, але порівняно з іншими підрозділами вони набагато менші. Бойовики облаштовують свої блокпости або в містах, або навколо їх, прикриваються мирним населенням, мінують довкола територію. Забирають у місцевих жителів трактори для будівництва оборонних споруд, риття окопів. Ми, щоб вибити терористів з їхніх позицій, застосовуємо лише стрілецьку зброю і БМП, вони ж «луплять» зі всіх видів зброї, які в них є…

Інтерв’ю побачило світ 7 серпня. Брат ніби передчував біду. Анатолій народився 11 листопада 1981 р. Йому, як і розп’ятому Ісусові з Назарету, мало виповнитися 33…

…Обнявши за плечі печальну вдову проказую слова співчуття і жалю.

– Він так мріяв завести доньку у перший клас, – каже Галина. – Та почалася війна на Сході і разом із братом пішов добровольцем. Казав: «Якщо не ми, то хто ж іще їх зупинить… А не зупинимо, прийдуть до нас…»

Вся родина засмучена. Велика тужба і в церкви, усього містечка. Це була чудова людина.

– У 2001 році Анатолій з відзнакою закінчив Шацький лісовий коледж ім. Валентина Сулька, – каже про нього головний лісничий ВОУЛМГ Сергій Шеремета. – Працював кранівником на нижньому складі Любомльського держлісгоспу. Про нього говорили тільки добре. Зараз у зоні АТО перебуває 32 працівники лісогосподарських підприємств Волині. Це перша втрата серед лісівників-учасників АТО.

…І вже третя на Любомльщини.

А загалом на Майдані і в зоні АТО загинуло вже занадто багато волинян. «Список наших загиблих побратимів збільшується… – відгукуючись на смерть побратима, написав депутат Луцької міської ради, один із лідерів  «Правого сектора» Волині Павло Данильчук у власному Фейсбук. –  Щойно повідомили, що від кулі снайпера поліг наш земляк. Слава Герою!».

Сергій ЦЮРИЦЬ.

м. Любомль.

Літні тури по Волині

Літні тури по Волині

Екскурсія на конях

Волинню зацікавились столичні жителі. Туристи з Києва і Київської області вже вдруге приїжджають на Маневиччину. Попри столичної турагенції до організації цих подорожей долучаються Маневицький районний краєзнавчий музей та Черемський природний заповідник.

– Цього разу столичні мандрівники  посмакували живою водою з оконських джерел, ознайомились з роботою форелевого господарств, побували на екскурсії у краєзнавчому музеї, проїхались на конях екологічною стежкою Черемського природного заповідника, – розповідає науковий працівник останнього Лариса Шевчук. – Наші ліси і болота їх вразили своєю заповідністю. Їхали кониками, слухали співуче птаство, вдихали пахощі черемухи і багна, фотографували вже зникаючі зела. Деякі з них тільки в нас і збереглися.

Столичні мандрівники цікавились історією заповідника, його легендами, розпитували про звірів і птахів, які тут мешкають. Всі були вражені від побаченого. Великий інтерес викликали легенди про Оха і Чірмуса – міфічних володарів лісовиська та болота, розповіді єгеря Федора Мельника про його зустрічі з лосями та козулями, дикими вепрами та вовками. Роздумували над долею вивернутих із корінням велетенських дерев, що вмирають серед купин. Захоплювались піщаними дюнами ще льодовикового походження, особливо ж Черемським болотом. Директор краєзнавчого музею Петро Хомич, що також супроводжував допитливих мандрівників, повідав про партизанські загони та повстанців, які таборували у цих краях. Біля лісничівки на притомлених туристів чекала ватра, підсмажене на роженцях сало, печена у прискові під жаровинням картопля, пахучий домашній хліб і рибна юшка ще із панського ставка, що зберігся тут до цього часу.

– Такого смачного хліба, як у вас, ми ще не пробували, такої краси ніде  не бачили!.. – казали гості. – У вас є чим похвалитися і що показати!

Ці слова окрилили господарів і вони повезли киян ще у с. Прилісне, де стоїть старовинна дерев’яна церква, потім у с. Карасин, де зберігся трудяга-вітряк, а відтак на озера Тростне, Святе і Глибоцьке.

– Цими днями до нас приїздить делегація журналістів, – каже Лариса Шевчук. – У рамках програми «Україна унікальна» мас-медійники відвідають не тільки Черемський природний заповідник, а й Національний природний парк «Прип’ять-Стохід».

Приємно, що до нас їдуть такі поважні туристи. На Волині є щось таке, чого у жодній із столиць світу нема. Цим вона й унікальна.

Сергій ЦЮРИЦЬ,

прес-служба ВОУЛМГ.

Шацький лісовий коледж імені Валентина Сулька

Шацький лісовий коледж імені Валентина Сулька

Ліцензія АЕ №270553 (термін дії до 01.07.2018 р.)

Міністерство освіти і науки України

запрошує усіх бажаючих на навчання у 2014–2015 навчальному році

за освітньо-кваліфікаційною програмою підготовки молодшого спеціаліста

денної та заочної форм навчання за спеціальностями:

 
  • «Лісове господарство» (термін навчання на базі 9 класів –            4 роки, на базі 11 класів – 3 роки);
  • «Лісозаготівля та первинна обробка деревини»(термін навчання набазі 9 класів – 4 роки, на базі 11 класів – 3 роки);
  • «Бухгалтерський облік»(термін навчання на базі 9 класів –            3 роки, на базі 11 класів – 2 роки).

Випускники 11 класу для вступу до коледжу на денну і заочну форми навчання подають сертифікати Українського центру оцінювання якості освіти з результатами зовнішнього незалежного оцінювання в залежності від обраної спеціальності з наступних предметів:

Спеціальності освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста

Перелік конкурсних предметів

(вступних екзаменів)

Бухгалтерський облік

Українська мова та література

Математика або історія України*

Лісозаготівля та первинна обробка деревини

Українська мова та література

Математика або фізика*

Лісове господарство

Українська мова та література

Математика або біологія*

* – за вибором абітурієнта зараховуються бали з одного з вказаних предметів

Вступники мають право подавати сертифікат Українського центру оцінювання якості освіти, виданий у 2008, або у 2009, або у 2010, або у 2011, або у 2012 році, або у 2013році, або у 2014 році.

Право брати участь у конкурсі за результатами зовнішнього незалежного оцінювання або за результатами вступних випробувань з конкурсних предметів у Шацькому лісовому коледжі ім. В.В.Сулька за їх вибором мають особи, які отримали повну загальну середню освіту у 2007 році і раніше.

Випускники 9 класу при вступі до коледжу здають вступні випробування з української мови (диктант) та математики (тести).

Терміни прийому документів:

Етапи вступної компанії

Денна форма навчання

Заочна форма навчання

на базі 9 класів

на базі 11 класів

на базі 11 класів

Початок прийому заяв та документів

11 липня 2014 року

23 липня 2014 року

Закінчення прийому заяв та документів від осіб, які мають складати вступні випробування, що проводить коледж

24 липня 2014 року о 17.00

11 серпня 2014 року о 17.00

Закінчення прийому заяв та документів від осіб, які не складають вступних випробувань

01 серпня 2014 року о 12.00

22 серпня 2014 року о 17.00

Строки проведення вищим навчальним закладом вступних екзаменів

25 липня – 01 серпня 2014 року

12– 22 серпня 2014 року

Термін оприлюднення рейтингового списку вступників

не пізніше 2,5,8 серпня 2014 року о 12.00

23 серпня 2014 року о 12.00

Терміни зарахування вступників

за державним замовленням –

не пізніше – 11 серпня 2014 року о 15.00

за державним замовленням –

не пізніше – 27 серпня 2014 року о 15.00

за кошти фізичних та юридичних осіб – після зарахування на місця державного замовлення не пізніше 18 серпня 2014 року

за кошти фізичних та юридичних осіб – після зарахування на місця державного замовлення не пізніше 1 вересня 2014 року

Вступники можуть особисто подати  заяву про вступ до коледжу, або подати електронну заяву, у якій вказують напрям підготовки, спеціальність та форму навчання.

До заяви вступник додає:

­  документ державного зразка про повну або базову загальну середню освіту і додаток до нього (оригінал або завірені ксерокопії);

­  сертифікат Українського центру оцінювання якості освіти (оригінал або завірену копію);

­  медичну довідку за формою 086-У (оригінал або її завірену копію);

­  6 фотокарток розміром 3×4 см;

­  копію довідки ДПА про присвоєння ідентифікаційного номера;

­  копію паспорта (свідоцтва  про народження для осіб, які за віком не мають паспорта);

­  військовий квиток (посвідчення про приписку до призовної дільниці).

Окрім основної спеціальності студенти мають можливість здобути робітничу професію:

         лісоруб ІV розряду (для хлопців);

         робітник зеленого господарства ІІІ розряду (для дівчат);

         таксидерміст;

         оператор комп’ютерного набору.

Наша адреса:  44000,  Волинська область,

 смт. Шацьк, вул. 50 років Перемоги, 20

Контактні телефони:  8 (03355) 20460

8 (03355) 20531

Веб-сайт:        www.shlk.org.ua

Гаряча лінія 0-800-604-473

15 липня 2014

Гаряча лінія 0-800-604-473

Повідомляємо, що для запобігання проявам корупції відкрито особисту телефону «гарячу лінію» Голови Держлісагентства Валерія Чернякова, яка дозволить зробити максимально прозорими всі процеси діяльності Держлісагентства, налагодити ефективний    зворотній зв`язок з громадянами та оперативно  протидіяти корупційним діям.

Телефон “гарячої лінії” 0-800-604-473

 

Провідна неділя

Біля тисячолітнього дуба

А чи є такий на Волині? Принаймні, природозахисники найстарішим деревом Волині вважають вісімсотрічного велетня з Овадна Володимир-Волинського р-ну. Цей дуб (в обхваті – 6,16 м, висотою – близько 30 м) – один із сотень чи й тисяч вцілілих королевичів лісу, що тут росли. У Шацьку, втім, є ще більший велетень. Про це твердять як місцеві, так і жителі поблизьких сіл, рідні яких поховані на центральному цвинтарі Шацька. Щороку на провідну неділю вони з’їжджаються, аби пом’янути рідних молитвою саме біля цього велетенського тризуба-пам’ятуна. І цього року учасники хресної ходи Шацьких церков, обійшовши святково прибрані могили – Пасха ж померлих, за упокій спочилих найперше помолилися біля старезного прадуба, згадали усіх православних, що тут і повсюдно лежать.

– Скільки ж йому років? – цікавимося, опинившись біля велетня.

– Тисяча літ! – каже якийсь старший чоловік, що зупинився поряд. – Мені про це казав один вчений.

Невже це правда?

– Перша документальна згадка про Шацьк датується 1410 роком, – твердить директор Любомльського краєзнавчого музею Олександ Остапюк. – Тоді польський король Владислав Ягайло після Різдва Христового біля Любохин, Тура, Щацька і Ратна полював на дичину, заготовляючи м’ясо для війська перед битвою з Тевтонським орденом під Грюнвальдом.

Справді, у 2010-му Шацьк урочисто відсвяткував своє шістсотріччя. Хоча нещодавні розкопки давньоруського Райміста  на березі озера Люцимер можуть суттєво змінити погляд на дату заснування містечка. На це може пролити світло і Шацький дуб-пам’ятун. Принаймні, в обхваті для мене він здався значно більшим за свого оваднівського родича.

Поряд із дубом лежить велетенський дубовий хрест… Йому так само літ і літ… Довкола них – пам’ятники з цементу, мармуру, граніту… Втім, до них була епоха дубових хрестів, яких вже не збереглося. Так само, як і давніших могил наших пращурів. Адже теперішнє кладовище знаходиться на більш давніх могилах, а ті – ще на давніших. Змінилися і звичаї: тепер рідко хто несе «для померлих» паски і крашанки. Могили прикрашають штучними квітами і віночками, хоча, як і в найдавніші часи, садять барвінок, чорнобривці, конвалію, лепеху, інші квіти. Вже не христосаються крашанками при вході. Нема і старців, які кілька десятиріч тому у подяку за пасочку-крашанки поминали жалобним співом та молитвами померлих. А я пригадую час, коли над могилами влаштовували справжню тризну. Всідались довкіл, на могилі розкладали паску, ковбаску, крашанки, молились, по колу пускали келих із горілкою, христосались крашанками, згадували, яка то добра була людина.  Якщо дубові є тисяча літ, він міг бути вартовим одного з найдревніших поховань і пам’ятати про найдавніші звичаї краю. Адже волхви – попередники теперішніх священиків – твердили, що душі воїнів і хліборобів після смерті знаходять прихисток у живому дереві, зокрема – дубах. Шацький «дуб-тризуб» дає уявлення не тільки про діброви, які тут росли, але й про людей, які під ним зростали і знаходили вічний прихисток.

Сергій ЦЮРИЦЬ.

Лісовпорядча нарада

На базі ДП «Маневицьке ЛГ» відбулася ІІІ лісовпорядча нарада із затвердження проектів організації та розвитку лісового господарства та лісогосподарських підприємств Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства. В її основу лягли матеріали базового лісовпорядкування, яке проводило ДП «ВО «Укрдержліспроект».

– Лісовпорядкування – це фактично основний закон, за яким лісівники Волині будуть жити у найближче десятиліття,  – каже начальник відділу лісового господарства ВОУЛМГ Борис Бабеляс. – Тому багато говорилося про якість лісовпорядчих робіт, сумлінність лісовпорядників і лісівників. Перед присутніми виступили генеральний директор ДП «ВО «Укрдержліспроект» Григорій Чайка та начальник управління лісового та мисливського господарства Василь Мазурик, експедиційники та лісівники. Йшлося не тільки про явні успіхи, значний обсяг виконаних робіт, державницьку вагу цих заходів, а й говорилося про далеку перспективу та плани, не обминули стороною і гострих питань.

У нараді взяли участь директори, головні лісничі та інженери лісового господарства державних підприємств ВОУЛМГ, начальники експедиції та лісовпорядчих партій, також представник управління екології та природних ресурсів Волинської облдержадміністрації.

Сергій Цюриць, прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства

Спецномінація для… волинянина

Журі підбило підсумки Всеукраїнського конкурсу «Правозастосування та управління в лісовому секторі України». У фінальний тур із 100 надісланих робіт пробилося тільки 25. До них потрапив і матеріал любомльчанина Юрія Кальчика «Лісові раби», опублікований у «Волинській газеті». Вручення нагород вже традиційно проходило у київському представництві Світового банку в Україні. Перемогу присуджено журналістці газети «Бізнес» Олені Середі,. ІІ місце дісталося журналістам програми «Вікна-Новини» Олені Жежері та Ользі Кучер, ІІІ – посіли миколаївці Олег Оганов та Ярослав Чепурний.

Редактор відділу тижневика  «Коментарі» Інна Кузнєцова висловилася за відокремлення робіт спеціалістів галузі. У цю спецномінацію і «вписався», не будучи професійним журналістом, єдиний лісоспеціаліст Юрій Кальчик. Він і отримав заохочувальних 500 грн гонорару. До речі, серед членів журі були представники радіо «Свобода», ТОВ «Телекритика», електронного сайту «Український лісовод», тижневика «Коментарі», Національного університету біоресурсів і природокористування.

Прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства

На фото: Юрій Кальчик та член журі Олег Листопад.

Лісовий мед – цілющий

Матки свій шлюб із обранцем вкладають на небесах. Для цього вилітають із вулика і піднімаються на два кілометри вгору – аж під хмари. За ними летять і трутні. Не кожному під силу піднятися у таку височінь. Але з найвитривалішим, найбільш люблячим і сильним матка укладає шлюб і любиться у небесах.

Одна з найкращих лісових пасік знаходиться у Губинському лісництві ДП «Володимир-Волинське ЛМГ». До неї від лісництва провадять лісничий Ігор Іщук та головний лісничий ДП «Володимир-Волинське ЛМГ» Володимир Туревич. Ось розступаються дерева і на мальовничій лісовій поляні перед нами постає маленьке бджолине сільце з ошатними хатинками-вуликами. Біля них клопочеться пасічник Володимир Шишко. Зняв дахівку вулика, димарцем чемно подимлює, щось поговорює до божих комах, обережно дістає рамки із медовими сотами. Звіддалік чоловік схожий на космонавта, адже вдягнутий у захисний шолом-сітку. Повільно іду поміж вуликів. Їх на цій пасіці близько 60. Бджолам – не до мене. Ці трудівниці з медовим взятком поспішають до маленьких отворів-дверцят, інші летять до пахучих лісових трав та цвіту.

– Чи не кусаються ваші трудівниці? – запитую у Володимира Володимировича, наблизившись.

– Якщо з ними по доброму, то не кусаються, – посміхається у вуса. – Але, як бачите, кожен пасічник користується захисним вбранням та димаркою.

Він обережно дістає налиті медом вощини і кладе у корзинку.

– Перший мед цьогорічного сезону, – каже поважно. –  Наші бджілки попрацювали сумлінно. Дуже добрий взяток.

– А скільки бджілок у такій хатинці? – цікавлюся.

– У цій – 600 тисяч, – мовить пасічник. – Це найсильніша сім’я. В інших буває від 150 тисяч і більше.

Дізнаюся, що його трудяги у пошуках нектару і пилку за день налітують сотні, якщо не тисячі кілометрів. Лісовий мед – найцілющіший і найсмачніший, адже цей ліс екологічно чистий, у ньому багато цілющого різнотрав’я. Та й дерева дають поживу, адже росте липа, черешня, обліпиха, ліщина, волоський горіх, дуб, модрина… Бджілка приносить дуже велику користь самому лісу, бо робить велику роботу по запиленню дерев і зілля. Вважають, що завдяки цим крилатим трудівницям ліс стає здоровішим, краще росте.

– А дикі бджоли у цьому лісі ще не перевелися? – запитую.

– Декілька роїв у дуплах старих дерев живе, – каже господар пасіки.

Помічаю на гілках дуба незвичний продовгастий будиночок. На вулик не схожий. Виявляється, це пастка для бджіл, що рояться. Кожного літа з вуликів разом із молодою маткою вилітає рій. Його потрібно вчасно перейняти і повернути до якогось із вуликів. Якщо цього вчасно не зробити, можна втратити.

– Взагалі то на цій пасіці донедавна було 56 бджолосімей, але за ці місяці відбулося поповнення, – пасічник показує на вулики, у які підселив нові рої.

З подивом дізнався, що матки свій шлюб із обранцем вкладають на небесах. Для цього вилітають із вулика і піднімаються на два кілометри вгору – аж під хмари. За ними летять і трутні. Не кожному під силу піднятися у таку височінь. Але з найвитривалішим, найбільш люблячим і сильним матка любиться у небесах і вже оплідненою безпомильно знаходить дорогу до свого будиночка, а там диви за якийсь час і рій за собою піднімає.

Бджілці без людини тепер важко вижити, бо має багато ворогів. Узимку можуть миші залізти і знищити сім’ю. Великого клопоту бджілкам і пасічнику завдають ледь помітні кліщі та інші хвороби. Тож Володимир Шишко щотижня має переглянути усі вулики. Бджоли без нижніх підкрилець – явна ознака, що у вулику завівся кліщ. Тоді доводиться обробляти лікарськими препаратами. Володимир Шишко – випускник Рожищенського зооветеринарного технікуму. І хоч за фахом він ветлікар, та пройшов і курси паічника. Свого часу прийняв пасіку у господарстві «Дружба» Локачинського р-ну. Це у селі Заячиці.

– Було всього десять вуликів, коли приймав, – пригадує Володимир Володимирович, – а через рік мав уже 115 бджолосімей. На жаль, на 23 лютого їх повідкривали місцеві хлопці. Всі бджоли загинули. Було так прикро і образливо, що я туди більш не повернувся. Тепер ось пасічникую у Губинському лісництві.

На лісовій пасіці йому допомагають Микола Роман та Віталій Білявський. Роботи, зазвичай, дуже багато. Потрібно не лише зібрати мед, а подбати про взяток пилку, воску, прополісу, бджолиного молочка, також поопікуватися безпекою та здоров’ям самих комашок, про чисту воду для нектароносиць. Ми навіть побачили бджолиний водопій. І такий є на пасіці. Щоправда, вода тут злегка підсолена. Бджолі без такого напою у спеку, як і людині, не обійтися.

– А скільки меду заготовляєте? – поцікавився.

– Цього разу зібрали двісті кілограмів, – повідомив Володимир Володимирович. – Це був дуже добрий сезон для моїх бджілок.

Лісівники мед продають не тільки своїм працівникам, а й усім охочим. І ми спробували цього цілющого лісового частунку: смачний і корисний. Звісно, такого меду на базарі не купиш. Пахучий, чистий, натуральний. Словом, лісовий цілитель. Тільки на ліки й тримати.

Сергій ЦЮРИЦЬ.

На фото автора: на пасіці.

Еколого-лісівничий практикум для педагогів

Волинь – найкраща сторона

Еколого-лісівничий практикум для педагогів

При Інформаційно-екологічному центрі Волинського обласного управління лісовогота мисливського господарства попри «Академії лісовода» для професійних лісівників та Лісової школи» для школярів, діє «Еколого-лісівничий практикум для педагогів». Активну участь у ньому, зокрема, беруть вчителі Луцької ЗОШ №2. При сприянні ВОУЛМГ вони створили біля школи скверик поета-шістдесятника Костя Шишка, який тут навчався. Рік тому побували у «Кривому лісі» ДП «Колківське ЛГ», рекреаційних пунктах ДП «Маневицьке ЛГ» та Черемському природному заповіднику. Варто зазначити, що педагоги об’їздили всю Україну, як кажуть, погостювали у найвідоміших містах та музеях країни. Цьогоріч вони продовжили знайомитися з лісовою галуззю Волині: його віковічними деревами та шкілками, телевізійним спостереженням за лісами, рекреаційними пунктами, ландшафтними особливостями різних лісових ареалів, Національним природним парком «Прип’ять-Стохід», річковими системами, охороною та збереженням природних багатств. Під час цих мандрівок спілкуються з працівниками лісогосподарств та Національного парку, що дуже важливо. Усі ці знання, вважають освітяни, стануть їм у пригоді під час проведення шкільних уроків та позакласної роботи.

Сергій Цюриць,

прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства

Мандрівка у казку Полісся

Сосновий ліс перебирає струни.

Рокоче тиша на глухих басах.

Бринять берези. І блукають луни,

Людьми забуті звечора в лісах.

Цей ліс живий. У нього добрі очі.

Шумлять вітри у нього в голові.

Старезні пні, кошлаті, поторочі,

Літопис тиші пишуть у траві.

Це-сивий лірник. Він багато знає.

Його послухать сходяться віки.

Усе іде, але не все минає

Над берегами вічної ріки.

                                               Ліна Костенко

Таким відкрився прадавній поліський ліс колективу педагогів Луцької ЗОШ №2, які маршрутом своєї чергової мандрівки обрали озера, річки та ліси волинського краю – Маневицький та Любешівський держлісгоспи, національний природний парк «Прип’ять-Стохід». «Знай! Люби! Бережи!» – таку назву мав захоплюючий дводенний еколого-лісівничий тур-подорож, що його перед літньою відпусткою зініціював директор школи Василь Грищук за сприяння ВОУЛМГ, ДП «Маневицьке ЛГ», ДП «Любешівське ЛМГ» та «Волинської газети».

Екскурсійний маршрут було розпочато з Маневицького державного лісгоспу (налічує десять лісництв), директором якого є Володимир Родіон. Тепла розмова відбулася з інженером охорони та захисту лісу ДП «Маневицьке ЛГ» Іваном Пацаманюком. Цей лісгосп має 52540 га, з яких 47220 га вкриті лісовою рослинністю. Основними деревотворчими породами є сосна і вільха. На території Маневицького лісгоспу створено ряд рекреаційно-пізнавальних маршрутів та екологічних стежок, адже з кожним роком зростає популярність лісу не лише як місця для відпочинку, але й об’єкту дослідження флори та фауни. Відлік вражень розпочався від побачених дрібнюсіньких, схожих на посіяну моркву, сіянців сосонок, котрі через певний проміжок часу стануть деревами. Не менше здивування викликала телевізійна трьохкамерна система відеоспостереження за лісами ДП «Маневицьке ЛГ», з якою нас ознайомив лісничий Маневицького лісництва Олександр Швець.

Після невеличкого еко-пікнічку, посмакувавши березовим соком та цілющими лісовими суницями, наша екскурсійна група помандрувала до Маневицького краєзнавчого музею, який очолює Петро Хомич. Привітно відчинили двері численні галереї – ми подорожували у часі від доби палеоліту до років Другої світової війни і наших знову ж таки буремних днів. Одним із найважливіших напрямків музейної роботи є комплектування фондів. Колекція народного мистецтва невелика, але досить вартісна. Планується відтворення хати поліського селянина та відкриття науково-дослідницького центру «Музей Волинського Полісся» як бази розвитку туристичної галузі на Маневиччині.

Мальовнича природа, чисте повітря, джерельна вода додавали нових відчуттів до побаченого. Згадалися рядки прекрасного поета Івана Коваленка:

Величаво чисто в лісі.

Ліс увесь – неначе храм.

Зупиняюсь на узліссі,

Розмовляю з Богом там.

Ліс – дух нашої Волині, основні ж водні артерії – це річки Стир та Стохідіз двадцятьма притоками. Виблискують срібними плесами 24 озера, переважна більшість з яких карстового походження. У Любешові нас зустрічає інженер лісових культур ДП «Любешівське ЛМГ» Віра Оласюк.

Директор національного природного парку «Прип’ять-Стохід» Олександр Сащук показує нам озеро Люб’язь з усіма його принадами. А працівник парку Олександр Гарбар проводить екскурсію Любешівським парком, закладеним ще у XVIII ст. Милуємось духмяними липовими алеями протяжністю 500 м і Чернецьким замком. Цьому парку надано статус «Пам’ятки садово-паркового мистецтва». Саме звідси бере свій початок заплава річки Стохід (101 км) з численною рослинністю (глечики жовті, очерет, рогіз…)

Наступний наш маршрут був водний. Пливли на катерах більше двох годин (20 км) по річці Прип’ять. Хтось порівняв цей шлях із річкою Амазонкою, очікуючи  появи крокодила. Перед нами відкрились неймовірної краси краєвиди, спостерігали за дикими качками та іншими мешканцями водного царства, їли осоку і милувались ліліями. Доповнив картину дрібний літній дощик, якого наче не вистачало у цьому пейзажі. Коли вийшли на берег, були вражені первісною природою с. Сваловичі, у чомусь дикою та привабливою. Нас пригостили юшкою з карасями, щуками та линами. Тут, у рекреаційній зоні «Прип’ять-Стохід», ми зупинилися на ночівлю. Вже пізньої пори, ласуючи духмяними шашликами при свічках, спілкувалися з місцевими лісничими, від яких почули, як живуть хуторяни серед мальовничої природи.

Навколо тиша – хвиля не моргне,

Екран озерний у німій покорі.

Лише лілеї сходять, ніби зорі,

І світять білим запашним огнем.

Синіє вись в глибокому просторі,

А разом з нею царство водяне…

Шушукнув човен, очерети гне,

Аж білі пополохалися зорі.

Край блакитних озер, лісів та імлистих боліт – це регіон Волинського (Західного) Полісся, де є багато перлин. Коли ступили на землю Білозерського лісництва, нас гостинно зустрів молодий лісничий Андрій Зінич. За що ми також вдячні йому, а також директору та головному лісничому ДП «Любешівське ЛМГ» Віталію Котеленцю та Олександру Шуміку. Ми побачили дивовижне видовище – сплетіння озера, березового гаю і соснового бору. Неподалік озера росте єдиний в області двохсотрічний корабельний бір.

         Біліють храми беріз.

         То мудра і древня держава –

         Вкарбований профілем ліг

         В черленого сонця кружала.

         Тут кожен сам собі пан,

         Живе по своєму закону.

         І сонце – найвищий Коран.

         І крона – найвища корона.

Білозерське лісництво подарувало масу найприємніших вражень: галявини з чорницями, аромат лікарських трав, чистота Білого озера та смачна домашня кухня господарів-лісничих. Згадалось Богачукове: «Якщо Ви забули, що таке казка, її ви  зустрінете в нас, на Волині…»

Наша мандрівка завершилась, але кожен обіцяв собі, що неодмінно повернеться у це лісове царство, мимохіть залишивши там часточку себе.

Олена Пелех,

вчителька української мови і літератури Луцької ЗОШ №2.

На фото Юлії Лукач та Іванни Костюк: еколого-лісівничий тур педагогів.