Озера в період нересту мають стати територією тиші і спокою

OLYMPUS DIGITAL CAMERAЗ настанням нерестового періоду на водоймах Шацького НПП спостерігається активізація браконьєрів, які бажають поласувати дармовою нерестовою рибою.
Державній службі охорони національного парку в цей період особливо багато роботи по охороні рибних запасів водойм парку. З початку нерестового періоду було складено 21 протокол про адміністративне правопорушення та 50 актів на вилучені 466 сіток, 281 ятір та 17 мереж. Продовжити читання→

Волинські лісівники надають безпосередню допомогу у зміцненні обороноздатності держави

927Держлісгоспами Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства, згідно з розпорядженням Волинської облдержадміністрації від 23.04.2015 р. та протоколом засідання оперативного штабу Волинської ОДА,  для будівництва інженерних укріплень Маріуполя було відвантажено 2001,034 метрів кубічних круглих лісоматеріалів (34 залізничних вагонів). Допомога вже надійшла до пунктів призначення.  Нині там допомагають зводити фортифікаційні споруди більше півсотні волинян на чолі з начальником облуправління Василем Мазуриком. Туди ж  доставлена техніка, паливно-мастильні матеріали, необхідний для будівництва споруд інвентар. Продовжити читання→

Про нас пишуть: лісгосп тримає курс на гарну перспективу

Державне підприємство «Старовижівський лісгосп» — одне з небагатьох, яке не тільки залишилося «на плаву», а й стабільно виконує поставлені завдання з лісогосподарської та лісопромислової діяльності (зокрема, виробляє і реалізовує продукцію, збільшивши її щорічний приріст, здійснює лісовідтворення та сприяє природному поновленню лісоутворюючих порід шляхом часткової їх посадки), вчасно сплачує податки й заробітну плату, що дозволяє одержувати кошти для соціального розвитку колективу, і, що не менш важливо, оновлення основних фондів. Продовжити читання→

На варті: Протипожежний рейд лісоугіддями Волині

Пожежна  перевірка профілактика 538Сьогодні проходить спільний рейд служб ДСНС у Волинській області, ВОУЛМГ та мас-медійників. Його мета познайомитися зі станом готовності підприємств Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства до дій у разі виникнення надзвичайних ситуацій під час пожежонебезпечного періоду 2015 року. Продовжити читання→

Покоління обпалене війною: Йосип Сидорук жив для України

Багато наших людей не мають орденів і медалей за війну. Але вони її перейшли, як небезпечним бродом страшну ріку, пережили, перебоялись, не раз дивилися в очі ворогам і щоразу янголи їх рятували. Їх покоління, обпалене війною, дивом виживало і йшло через страшні випробування у майбутні часи. До таких належить і Йосип Матвійович Сидорук. Він народився в селянській сім’ї 30 червня 1924 року в селі Городок Грубешівського повіту Люблінського воєводства (тепер Польща). У 1930 році пішов до початкової школи села Городок, де закінчив шість класів. Польсько-німецьку війну зустрів п’ятнадцятилітнім… Польська держава боронилась, як могла. Українці, як легенду, з уст в уста переповідають, що напередодні німецький генералітет просив у польської влади коридор для походу на совітів, та поляки його не дали. За це отримали війну. Війну з обох боків. У польську армію нарівні з поляками було призвано і українців і вони першими зустрічали ворога… Та вже потім виявилося, що й зі Сходу військову армаду на Польщу спрямував Сталін. Спільні паради німців та більшовиків у Білостоці, Бресті і Ковелі, а відтак і розстріл польських офіцерів у Катині, внесли велику непевність в українство… Що ж то за війна і супроти кого спрямована? Українців, які першими стали супроти фашизму і потрапили у полон до німців, більшовики, які мали з Німеччиною секретний договір Молотова-Рібентропа, визволяти не спішили, хоч їх землю й «засовітували». Ось так жителі Західної України залишилися віч-на-віч з двома «визволителями». Серед них опинився і п’ятнадцятирічний Йосип Сидорук. А що був здібним юнаком, прагнув вибитись у люди, мріючи здобути середню освіту, з 1939 по 1941 рік вчиться приватно. Ще не встигли українці оговтатися від одного потрясіння, як вже почалася нова війна і полем її битви стала вся українська земля. Зійшлося два війська, які донедавна ще проводили спільні муштри, вишколи і паради. Кожна з армій була впевнена у своїй перемозі і, звісно, не довіряла українцям. Українці мали самі виживати і вони так чинили, боролися за своє життя й ідентичність, як могли. Йосип Сидорук поринув у науку. З 1941 по 1943 рік – гімназист Львівської гімназії. Як лихоліття зачепило цього українського юнака, наразі нічого невідомо. Одначе коли війна покотилася на Захід і 1 квітня 1945 року родина Сидоруків переїждала до Володимира-Волинського, вчорашній гімназист був без руки. Невдовзі хлопець повертається до Львова, щоб стати студентом. У 1946 році він вступає на лісогосподарський факультет Львівського політехнічного інституту, де закінчив два курси. В 1948 році на базі лісогосподарського і агрономічного факультетів Львівського політехнічного інституту був створений Львівський сільськогосподарський інститут, в якому 14 березня 1951 року Й. М. Сидорук закінчив лісогосподарський факультет і здобув спеціальність інженера лісового господарства.
З 16 квітня по 20 листопада 1951 року працював на посаді інженера лісового господарства Луцького лісгоспу Рівненського міжобласного управління лісового господарства. 20 листопада 1951 року наказом Рівненського міжобласного управління лісового господарства переведений лісничим Ківерцівського лісництва Луцького лісгоспу. З вересня 1953-го по березень 1955 року – старший лісничий Володимир-Волинського лісгоспу Волинської області. З 19 березня 1955 року по 15 травня 1985 року працює лісничим Горохівського лісництва.
У ці травневі дні надзвичайно тепло відгукується про нього Іларіон Маковський, котрому у студентські роки довелося проходити лісівничу практику у Йосипа Сидорука, писати дипломну роботу на матеріалі діяльності його лісництва. Іларіон Миколайович каже, що Йосип Матвійович був надзвичайно людяним і відданим своїй справі. Надзвичайно багато зробив для розвитку лісовідновлення та лісозаготівлі, не раз преміювався і нагороджувався грамотами і подяками, а ще обирався депутатом і членом виконкому Горохівської міської ради трудящих. Має срібну медаль Виставки досягнень народного господарства.
Серед нагород Йосипа Сидорука – медаль «За трудовую доблесть» (1966), орден Леніна (1972), грамота Президії Верховної Ради УРСР (1969), ювілейна медаль «За доблестный труд в честь 100-летия со дня рождения В. И. Ленина» (1970), тільки з війни жодної не приніс, хоч і не раз дивився у вічі смерті, був хоробрим і вірним українцем, жив для рідної землі. Разом із дружиною Наталією (1928) виховали двох синів Юрій (1955) і Андрія (1960), які й продовжили українську справу батька. Йосип Сидорук дожив до часу, коли Україна стала незалежною державою, про що триста літ мріяли усі українці. Задля неї він і трудився. Спочив у Бозі Йосип Петрович у 1999 році, лишивши по собі добрі справи і український родовід.
Сергій Цюриць,
Прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства

Боєздатність. Оборона Донбасу: піт і кров

11196285_769604856486438_4949573978966751077_nНаша область будує 10 опорних пунктів у секторі «М» на Донбасі.
Насамперед, у прифронтову зону відправилися будівельники, роботу яких на місці координував депутат облради, гендиректор підприємства «Луцьксантехмонтаж №536» Ігор Чорнуха. А цими днями на Схід прибула велика група волинських лісівників.

Продовжити читання→

Покоління обпалене війною: Валентин Сулько – людина-легенда

Ветерани 94 Валентин СулькоЛегендою українського лісівництва називають Валентина Сулька. Він спромігся залишити по собі не тільки добру пам’ять серед колег-лісівників, а й велику кількість учнів, а ще один із найкращих в Україні начальних закладів – Шацький лісовий коледж, який тепер носить його ім’я. Він також із покоління, котре обпалила війна. І на його долю випала найтрагічніша сторінка – війна, полон, концтабори. Про це Валентин Васильович не любив згадувати, не писалося й в автобіографічних довідках цього учасника бойових дій, заслуженого працівника лісового господарства України.
Народився Валентин Сулько 27 березня 1919 року у м. Сміла Київської області. Трудову діяльність розпочав на Волині. У листопаді 1947 року його призначено лісничим Жиричівського лісництва Заболотівського лісгоспу. У 1950 році закінчив шестимісячні курси спеціалістів-практиків лісового господарства. Вступив до Львівського лісотехнічного інституту, який закінчив у 1959 році (спеціальність – інженер лісового господарства). У1960 році його переводять на посаду головного лісничого Ківерцівського лісгоспу. В 1963 році призначається директором Шацького учбово-дослідного лісгоспу та Шацького лісового технікуму, де і працював до березня 1980 року – до виходу на пенсію.
– За час роботи в системі лісового господарства зарекомендував себе висококваліфікованим спеціалістом, вмілим організатором, новатором лісогосподарського виробництва, – згадують про нього колеги. – З його ініціативи та під його керівництвом було відкрито Шацький лісовий технікум, створено його матеріальну, учбову і технічну базу.
За самовіддану працю, особистий вагомий внесок у розвиток лісового господарства В. В. Сульку у 1962 році було присвоєно почесне звання заслуженого працівника лісового господарства Української PCP. Він також нагороджений орденами Червоної Зірки (1964), «Знак Пошани» (1965) і Жовтневої революції (1971), ювілейною медаллю до сторіччя народження В. І. Леніна «За доблесну працю» (1970).
Помер В. В. Сулько в 1989 році.
У 1997 році Постановою Кабінету Міністрів України Шацькому лісовому технікуму присвоєно звання «Шацький лісний технікум імені В. В. Сулька».
На 50-річчя коледжу на вхідній алеї встановлено пам’ятний знак в’язню фашистських концтаборів, першому директору, лісоводу-легенді.
Прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства

Із книги “Літопис Волинського лісу”: МИ ВІДЧУВАЛИ СЕБЕ ПОТРІБНИМИ!

Ветерани 38 Володимир Савич 1975Володимир САВИЧ (1925-2004), старший лісничий Луцького лісгоспу (1952 – 1953 рр.), головний лісничий Волинського обласного управління лісового господарства і лісозаготівель (1953 – 1957 рр.), директор Ківерцівського держлісгоспу (1961 – 1985 рр.), кавалер орденів та медалей, заслужений лісівник України. Продовжити читання→

Покоління обпалене війною: Фронтовика покликав ліс

Володимир Федорович Савич народився 10 серпня 1924 року в селі Слобода-Ялтушівська Барського району Вінницької області в родині службовця. З 1931 року по 1941 рік навчався в Ялтушівській середній школі. З 1941 року по березень 1944 року знаходився на окупованій фашистами території, частково працював механізатором Ялтушівської МТС.
В березні 1944 року його призвали в армію. Перебував на фронті в складі 131 полку 71 стрілецької дивізії 13 армії. До березня 1945 року був командиром відділення. В липні 1944 року отримав поранення і після лікування був демобілізований як інвалід війни.
З 1945 року по 1949 рік навчався в Київському лісогосподарському інституті, де отримав диплом інженера лісового господарства. З 1949 року по 1952 рік працював лісничим Плисківського лісництва Іллінецького лісгоспу Вінницької області. З серпня 1952 року по липень 1953 року – старший лісничий Луцького лісгоспу. З липня 1953 року по липень 1955 року – головний лісничий Волинського управління лісового господарства.
В 1955 році призначається тимчасово виконуючим обов’язки начальника обласного управління лісового господарства, де працював до жовтня 1957 року. З 1957 року по лютий 1961 року – заступник голови Волинської обласної планової комісії. З 23 січня 1961 року – директор Ківерцівського лісгоспзагу. На цій посаді пропрацював до виходу на пенсію –15 серпня 1985 року.
Був умілим керівником і організатором виробництва. Під його керівництвом лісгоспзаг Указом Президії Верховної Ради СРСР був удостоєний найвищої урядової нагороди – ордена Леніна. Колективу присвоєно почесне звання «Колектив комуністичної праці». В. Ф. Савич особисто брав активну участь у громадсько-політичному житті. Був членом партбюро лісгоспзагу, керівником комсомольсько-молодіжного гуртка політосвіти. Неодноразово
обирався депутатом Ківерцівської районної ради трудящих і членом Ківерцівського райкому КП України.
Під керівництвом В.Ф. Савича лісгоспзаг за успішне осушення лісових площ тричі був учасником Виставки досягнень народного господарства. А за механізоване проведення лісоосушення на площі 5600 га і за освоєння осушених площ під лісові та сільськогосподарські культури в 1965 році Ківерцівський лісгоспзаг Комітетом Виставки досягнень народного
господарства нагороджений дипломом II ступеня.
В. Ф. Савич за розробку і впровадження технологій комплексної механізації по лісоосушенню в 1964 році Комітетом Виставки досягнень народного господарства нагороджений срібною медаллю.
Був нагороджений медалями «За Победу над Германией в Великой Отечественной войне 1941-1945 гг», «За боевые заслуги», «XX лет победы над Германией» (1965), «50 лет вооруженных сил Союза ССР» (1984), орденом Вітчизняної війни (1990). За ратну працю відзначений медалями «За доблестный труд» і «За трудові заслуги» (1967), ювілейною медаллю «За доблестный труд в честь 100-летия со дня рождения В. И. Ленина» (1970), орденом Трудового Красного Знамени (1971), медаллю «Ветеран труда».
У 1968 році йому присвоєно звання заслуженого лісовода Української PCP. З дружиною Євгенією Павлівною (1924) виховали доньоки Валентину (1950) та Ольгу (1954).
В. Ф. Савич помер у 2004 році.
У Волинському лісоуправлінні Володимира Федоровича завжди згадують добрим словом, цю пам’ятають передають молодим поколінням лісівників.
Прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства