Держлісагентство України зобов’язує користувачів мисливських угідь посилити охорону державного мисливського фонду

Зважаючи на те, що останнім часом у галузі мисливського господарства та полювання фіксується збільшення фактів вчинення браконьєрами спротиву із застосування фізичної сили та зброї до працівників рейдових бригад, Державне агентство лісових ресурсів України зобов’язує користувачів мисливських угідь посилити охорону державного мисливського фонду. Нагадуємо, що 09.11.2014 групою браконьєрів було вчинено напад на директора ДП «Конотопське ЛГ» на території гідрологічного заказника місцевого значення «Грузчанський». Розв’язати сутичку допомогло прибуття рейдової бригади державної лісової охорони та працівників Конотопського РВВС. При проведенні рейду по охороні мисливських угідь 10 листопада трагічно загинув директор ДП «Лубенське ЛГ» Тарас Охріменко. Браконьєри які здійснювали незаконне полювання, спровокували зіткнення двох автомобілів, внаслідок якого директор отримав травми не сумісні з життям, а мисливствознавець зазнав важких травм. Враховуючи вищенаведене, Держлісагентство зобов’язує розробити та затвердити план спільних заходів з охорони державного мисливського фонду з управліннями МВС. Рейди по охороні мисливських угідь від браконьєрства проводити згідно наказів, затверджених керівником підприємства. До складу рейдових бригад включати представників державної лісової охорони, користувачів мисливських угідь та працівників МВС. Особливу увагу приділити плануванню маршрутів патрулювання, належній підготовці і забезпеченню рейдових бригад. Кількість членів рейдової бригади обирати з врахуванням для кожної конкретної ситуації, але в будь-якому випадку не менше чотирьох осіб, з обов’язковим залученням працівників МВС.

Довідково повідомляємо: З початку року станом на 14.11.14 на порушників правил полювання складено 2027 протоколів, накладено штрафів 369 007 грн., стягнуто штрафів 331 516 грн. Питання охорони і відтворення мисливських тварин є пріоритетним в діяльності Держлісагенства України, як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.

Прес-служба Держлісагентства

Під крилом ЮНЕСКО: Транскордонний біосферний резерват “Західне Полісся”

IMG_6652[1] Відбулося засідання ІІ Координаційної ради транскордонного україно-білорусько-польського біосферного резервату “Західне Полісся”.  Воно проходило на території Шацького Національного природного парку у  санаторії “Лісова пісня”.  У його роботі брали участь від України перший заступник Голови Волинської обласної державної адміністрації Сергій Кудрявцев, голови Шацької райдержадміністрації та районної ради Олександр Кусько і Сергій Вінничук, директор Шацького НПП Володимир Захарко, начальник відділу розвитку природно-заповідного фонду департаменту заповідної справи Мінприроди України Григорій Парчук, другий секретар відділу (секретаріату) Національної комісії України у справах ЮНЕСКО, Міністерство закордонних справ України Антон Барабуля, завідувач Шацької міжрайонної науково-дослідної екологічної лабораторії Фізико-механічного інституту ім. Г. В. Карпенка, представник Національного Комітету України з програми ЮНЕСКО “Людина і біосфера” Володимир Кошовий, начальник відділу лісового господарства Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства Борис Бабеляс, заступник начальника управління екології та природних ресурсів Волинської облдержадміністрації Вікторія Тимощук та головний спеціаліст відділу розвитку природно-заповідного фонду Департаменту заповідної справи Мінприроди України Анастасія Драпалюк,  від Республіки Білорусь – заступник голови обласного комітету природних ресурсів Брестської області Сергій Шілінчук, директор державної природоохоронної установи Республіканський ландшафтний заказник “Прибузьке Полісся” Микола Лукашук, заступник голови Білоруського Національного Комітету з програми ЮНЕСКО “Людина і біосфера Наталія Рибянець, від Республіки Польща – радник Міністра довкілля Республіки Польща Зигмунт Крземінські, представник Польського Національного Комітету з програми ЮНЕСКО “Людина і біосфера” Радослав Добровольскі, директор регіонального відділу Мінприроди в Любліні Беата Селевіч, директор Поліського Національного Парку Ярослав Шиманскі. Учасники прозвітували про зроблене за рік – від часу проведення І Координаційної Ради, яка відбулася у грудні минулого року у м. Брест, обмінялися науковими напрацюваннями, досвідом природоохоронної діяльності, презентували туристично-природничу карту “Транскордонний біосферний резерват “Західне Полісся”, текстова частина якої містить двомовні варіанти: польсько-англійський, російсько-англійський і українсько-англійський. Її представив Ярослав Шиманскі, який, власне, і займався виданням цієї унікальної міждержавної карти. Координаційна Рада обговорила запропонований польською стороною логотип біосферного резервату, напрацювала пропозиції щодо подальшої роботи тристороннього транскордонного біосферного резервату. А ще учасники Координаційної Ради  зустрілися з студентами та викладачами Шацького лісового коледжу імені Валентина Сулька, працівниками ШНПП та ДП “Шацьке УДЛГ”, розповіли про свою діяльність, цілі та завдання  ТБР “Західне Полісся” . Наступне засідання Координаційної Ради відбудеться у другій половині 2015 року у Польщі.

Сергій Цюриць,

прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства.

На фото автора: робочі моменти КР ТБР “Західне Полісся”.

IMG_6655[1] IMG_6633[1] IMG_6638[1] IMG_6629[1] IMG_6620[1] IMG_6628[1] IMG_6624[1] IMG_6668[1] IMG_6661[1]

Лісова авіація: Небесні дороги

 

SONY DSC
Стежки-дороги по землі топчуть людські ноги. Першопрохідці навіть не задумуються, що їх вибір у майбутньому впливатиме на долю тисяч і тисяч людей, а й навіть міст і держав. Але це таки правда: ми прив’язані до доріг. Наші голови мислять дорогами. Збочив зі шляху і, вважай, пропав ні за цапову бороду. Інша справа – небо. Хоч і там сонце та зорі ходять своїм шляхом, вітри і хмари – так само мають стежки-дороги, навіть птахи тримаються одвічних маршрутів. І тільки людина в небі «ходить» всупереч земному дорожньо-стежковому мисленню навпрошки – над лісами і болотами, озерами і річками. Розмірений спів мотору, легке похитування крил і неспівмірне ні з чим відчуття польоту. Згори міста і села, залізничні колії і дороги, поїзди, автівки, люди, тварини здаються дуже-дуже маленькими.
Льотчики у цьому відношенні дуже незвичні люди. З одним із них доля звела і мене. Аркадій Шотік народився у с. Троянівка Маневицького р-ну, здобув фах лісівника, а відтак ще й льотчика. Все життя пролітав у небі. Згори обдивився шосту частину світу – колишній Союз. Літав над Чукоткою, у Заполяр’ї, на Далекому Сході, над несходженою тайгою… Має 32 роки льотного стажу, у небі – більше 4 тисяч годин. Жив у восьми містах, а якось повернувся з сім’єю до рідних країв і залишився у Луцьку. Ось уже 15-й рік працює у лісовій авіації в Україні.
– Чи є у небі дороги?– запитую.
– Принаймні перед літаком нема перешкод, як це буває на землі, – каже Аркадій Іванович. – Там не проїдеш автівкою, бо нема дороги. Там і пішки не пройдеш, бо попереду болото, річка чи озерце, або ж урвище чи непрохідні хащі тернятника. У небі можна прямувати, як хочеш. Хоча і там не так все просто, як здається із землі, – ми їдемо легковиком. Аркадій Шотік поглядає на дорогу, та серцем – угорі. – Ми літаємо за певними напрямками і маршрутами. У нас завдання патрулювати ліси, виявляти місця пожеж і повідомляти про це землю. Звісно, «небесні дороги» мого літака пролягають над малодоступними для спостереження із землі лісовими масивами Волинської і Рівненської областей.
– А скільки триває кожен політ?
– Тут до чотирьох годин, – каже льотчик. – Хіба що побачиш щось підозріле і почнеш перевіряти, відтак ухилятися від маршруту вліво-вправо і час польоту може затягнутися і надовше. Але це однаково вважається коротким маршрутом, – усміхається. – Довгі були у Сибіру над тайгою. Там політ тривав по шість і більше годин. Безкраї простори… Пролітаєш сотні кілометрів і – жодного населеного пункту… або ж – покинуті містечка і села, як це часто доводилося спостерігати у Заполяр’ї.
– Чи є території, куди вам заборонено літати?
– Це щонайперше кордон з Білорусією і Польщею. Тут є певні обмеження, – прояснює ситуацію Аркадій Іванович. – Але ми ж не літаємо без діла. Наше завдання – охорона лісів. Тож маршрути завжди прокладаються так, аби побачити, що діється у найнедоступніших лісових масивах.
– Яку небесну стежку згадуєте найчастіше? – цікавлюся.
– На борщ до рідних батьків у с. Троянівка, – усміхається і уточнює: – Облітаючи ліси за маршрутом, не раз сідав неподалік батьківської хати. П’ять хвилин ходьби і вже їм мамин борщ…
– А до літака вся сільська дітвора збігається…– уявляю вголос. – Тепер навіть міські люди таке хіба що у кіно побачать…
– О, не тільки діти, а й дорослі, – каже. – Діди і бабці… Усім цікаво. Всі розпитують, тиснуть руки. Льотчик із Троянівки… Свій сільський хлопець і льотчик… Звісно, я так само любив і любитиму рідне село і його людей…
З центральної траси звертаємо на узбіччя і за якусь мить ми вже на «лісовому аеродромі». Тут є майданчик для стоянки літаків і злітна смуга. А ось і сам «птах», на якому літає Аркадій Шотік, – АН-2.
Льотчик може говорити про нього годинами. Про те, який він гарний і надійний. Кукурудзник, як його прозвали у народі, – наймасовіший у світі одномоторний біплан за всю історію авіації і єдиний у світі, виробництво якого триває більше 60 років, зокрема, у Китаї – аж до сьогодні. За що й занесений до книги Гінеса. Більшість з цих літаків «ходить» небом по 40 і більше років. У кабінці – два члени екіпажу, може взяти на борт 12 пасажирів. Вантажопідйомність – 1 500 кг. Нормальна злітна маса – 4660 кг.
Максимальна злітна маса – 5250 кг. Маса палива у внутрішніх баках – 900 кг.
Ан-2 був першим літаком ДКБ-153 О. К. Антонова, який 31 серпня 1947 року з аеродрому Єльцовка у Новосибірську підняв у небо пілот-випробувач П. Н. Володін. З 1949 року випущено до 20 тис. літаків. Вони служать пасажирській, хімічній, транспортній, санітарній, патрульно-лісовій і ще сорока підвидам авіації. Найбільше відзначилися при виконанні аіахімробіт у сільському і лісовому господарствах: внесення до ґрунту мінеральних добрив, розпилення і розбризкування отрутохімікатів, посів кормових трав, підживлення пасовищ… Завдяки їм врятовано тисячі людських життів… На такому літаку вже 28 літ літає Аркадій Шотік – льотчик з Троянівки. Не одну пожежу попередив, хоча, зізнається, це часто залишалося поза статистикою… Пожежі «псували» картинку звітності, тому про них воліли помовкувати. Але з неба місця згарищ видко ще багато років…
Сьогодні біля цього борту порядкує льотна бригада із Вінниці, де знаходиться авіакомпанія і де, до речі, досі працює найпотужніший Вінницький авіаремонтний завод. Можливо, саме завдяки останньому і з’явилася у Вінниці авіакомпанія «V АВІА» – одна із 76-ти в Україні.
– Цей літак згідно договору із Державним агентством лісових ресурсів України цього року працював на ліс – патрулював зелені масиви Волинської і Рівненської областей, – каже генеральний директор авіакомпанії «V АВІА» В’ячеслав Зубенко, який разом із льотчиками та бортмеханіком приїхав на Волинь. – 31 жовтня закінчився сезон патрулювання і літак повертається на базу. Через дві години він приземлиться на аеродромі у Вінниці і стане на консервацію до весни.
Сам В’ячеслав Якович – полковник запасу, авіаційний інженер. Завдяки йому та таким як він українським патріотам-авіаторам і зберігся в Україні повітряний флот, зокрема й ця авіакомпанія. Виживати, як і будь якому підприємству, «V АВІА» надзвичайно важко.
– Беремося за будь-яку роботу – патрулювання, аерофотозйомку, перевезення вантажів і пасажирів, навіть проводимо повітряні екскурсії, аби вижити, – мовить В’ячеслав Якович. – Наша авіакомпанія існує з 2000 року. Заміни в даному класі цим літакам немає. Принаймні, аерофотознімальні роботи проводять тільки на літаках Ан-2.
До 1960 року в СРСР було випущено понад 5000 літаків цієї модифікації, які експортувалися у 26 країн світу. Відтак ліцензію на виробництво закупили Китай (у 1957–1992 рр. збудовано більше 950 літаків Y-5) і Польща (у 1960–1992 рр. зібрано близько 12 тисяч Анів, 10 440 із них – для СРСР і СНД).
…На місцевій заправці закуплено пальне марки А-95, залито у баки. Бортовий механік вкотре оглядає Ан-2 зсередини і зовні. І я за ним з цікавістю обходжу борт №17769. Обдивляюся фюзеляж, шасі, хвіст, крила… Його довжина 12,40 м, висота 5,35 м, розмах верхнього крила – 18,17 м, нижнього – 14,23 м, площа кожного із крил 71,52 м. Піднявши закривку, бортінженер заглядає до святая святих – силової установки (поршневого АШ-62ІР). Потужність двигунів біплана: 1 × 1000 к.с. (1 × 735 кВт). Все у нормі. Чоловік зістрибує на землю і злегка прокручує гвинт, діаметр якого сягає 3,60 м. Ця проста конструкція дуже надійна і перевірена часом. Біплан має автоматичні передкрилки, закрилки і зависаючі елерони… Кинь руль і він сам вийде на горизонтальний режим польоту… Бортінженер вже прошкує до трапу-драбинки із кількох сходинок, забирається до кабіни. З дозволу генерального директора пірнаю у салон кукурудзника і я, заглядаю в ілюмінатори, а тоді добираюся до кабіни пілотів. Десятки приладів зі стрілками. Перемикачі, карта, записничок… Мені довелося літати такими у студентські роки… Вони курсували між обласними та районними центрами, навіть до найвіддаленіших сіл долітали. Тепер на місці повітряних воріт Луцька – колишнього пасажирського аеропорту – Варшавський ринок. Злітні смуги заставлено торговими рядами . Хто із молоді повірить, що тут були небесні ворота?..
Другий пілот цього рейсу Микола Новосельський всідається у крісло ліворуч, погоджується розповісти свою історію дружби з небом.
– Що потрібно, щоб стати льотчиком? – запитую у нього.
– Бажання, рішення і відповідна освіта, – каже Микола. – Першу свою професію – менеджера туризму – я здобув у КУТіПІ. Та не був би я сином льотчика, щоб і собі не захотів політати. Адже я народився у цьому. Виростав у сім’ї льотчика, виховувався на полі, що пахло авіаційним бензином і романтикою. Дух авіації витав повсюдно у нашім домі… Батькові друзі – всі льотчики. Це якась особлива категорія людей… Я змалку їх полюбив. Коли для української авіації настали трудні часи, мій батько Леонід Григорович став збирати пілотів… Він гуртував їх, підбадьорював, вони разом змагалися за небо. І я пішов Кіровоградську льотну академію… Перший політ здійснив на ХА-33 Бекас… Спершу потрібно налітати 50 годин і отримати ліцензію приватного пілота, а тоді вже може відкритися шлях в авіацію. Так трапилося і зі мною. Я став льотчиком… Ось літаю на АН-2 110.
Очі в пілота горять. Він молодий і мрійний. Насправді, дух у цієї категорії людей – особливий. Життєлюбність, відкритість, одвага… Цього літа, як і його колега Аркадій Шотік, Микола Новосельський патрулював ліси Черкаської області. Каже, що літак безпечний і надійний. З цими двигунами у роки війни літали І-16 та І-153. Цей літак має дуже багато модифікацій: Ан-2Т (транспортний, 1,5 т вантажу), Ан-2ТП (транспортно-пасажирський, 10 відкидних сидінь), Ан-2ТД (транспортно-десантний), Ан-2П (пасажирський, 10 м’яких крісел), Ан-2СХ (сільськогосподарський, бак на 1.400 л), Ан-2М (сільськогосподарський збільшеної ємності), Ан-23А, АН-6 (розвідник погоди з додатковою кабіною в підставі кіля для спостерігача, зондувальник атмосфери і він же – АН-2В – висотний), Ан-2Ф (для аерофотозйомки і нічний розвідник, він же – АН-2 НАКВ – корегувальник вогню), Ан-2С (санітарний, до 6 нош), Ан-2В, Ан-4 (водний, гідролітак на поплавцевому шасі), Ан-2 (на лижному шасі), Ан-2Л (лісозахисту), АН-2 з АПО (авіаційний протипожежний оприскувач), Ан-2ЛП (лісопожежний, на базі Ан-2В з забором води у поплавці), Ан-2ТД (транспортно-десантний), Ан-3 ( з турбогвинтовим двигуном), Ан-2 «перехоплювач» (Ан-2 зі здвоєною кулеметною туреллю за центропланом і прожектором для перехоплення розвідувальних аеростатів, 1960-ті), Ан-2Е (екраноплан. Дослідний. 1973), Ан-2МС (ремоторизований, з турбовентиляторним двигуном Honeywell TPE331-12U), Ан-2-100 (ремоторизований, з турбовентиляторним двигуном МС-14 виробництва Мотор-Січ, здійснив перший політ у 2013 році. Оснащений реверсивним повітряним гвинтом АВ-17). Біплан використовувався у в’єтнамській (1959–1975) , афганській (1979–1989) та війні за незалежність Хорватії. До сьогодні перебуває на службі у військово-повітряних силах багатьох країн.
Словом, цікава історія у цього літачка-гінесенця з максимальною 250 км/год. і крейсерською 185 км/год. швидкостями, практичною 900 км та перегінальною 2000 км дальністю і практичною 4500 м висотою польоту…
Та й льотчики – не менш цікаві.
Чую, як командир зв’язується з авіадиспетчерами, доповідає про готовність борту 17769 до польоту, запрошує дозвіл на зліт. І ось прибираються підпорки з-під коліс, звучить команда «Від гвинта!», льотчики тиснуть руки усім, хто залишається на землі, співає-рокотить двигун, повітряна хвиля котить сухолист, пригинає траву. Ще мить і борт повільно вирулює на злітну смугу… Довжина його розгону – 105 м, довжина пробігу – 140 м. На якусь мить літак завмирає, мов збирається з силами, відтак розбігається по злітній смузі і відривається від земної тверді. Ось він вже схожий на велику птаху, маленького горобця, бджілку, цятку у небі…
Провести на базу літак прийшла і сторожа – Іван Кунц та Микола Терлецький. Весь сезон вони стерегли літак. За дві години, витративши близько трьхсот літрів пального, літак зайде на посадку у Вінниці і «заляже у зимову сплячку».
– До наступного літа! – каже Аркадій Шотік. – Безпечного польоту.
Він полюбив цей 17769-й борт найбільше і зараз стає задумливим і мовчазним, а мені приходить на думку «Маленький принц» великого льотчика і письменника Сент-Екзюпері і я, мабуть, невпопад прошу: «Напишіть про свої подорожі небом! Читачам буде дуже цікаво..» І враз з’являється ще якесь відчуття: «А як житиме цей чоловік взимку без неба? Він же звик до нього, зріднився, мов птах який, ходив через ліси-яруги, очерети-болоття, стоходи-річки і озер’я… Жив між зір і квітів… І сам був зіркою і квіткою… А тепер потрібно звикати до доріг і стежок, вчитися обходити перешкоди, і думати, і жити потрібно навчитися приземлено… Аж до наступної весни.
Сергій Цюриць,
прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства.
На фото автора: Аркадій Шотік; борт 17769; другий пілот Микола Новосельський з командиром борту; Аркадій Шотік з В’ячеславом Зубенком; підготовка до польоту; Ан-2 у польоті.

 

SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSCSONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC

IMG_6416IMG_6471 IMG_6476 SONY DSC IMG_6493 SONY DSC IMG_6496

 

 

Мандри: Любомльські лісівники побували у Карпатах

дорогою до озера Синевир (1)В одному із чарівних куточків України – гостинному краї Закарпаття побував нещодавно колектив Любомльського держлісгоспу. Колеги разом пізнавали славні визначні місця на західній території нашої держави, дізнавались про цікаві моменти з історії краю, гуцульські традиції, національні страви, дивувались чудодійним властивостям цієї землі. Враження отримали неймовірні і ними хочемо поділитись із земляками.

«Там, де гори, полонини, де стрімкі потоки-ріки…»
Чим далі ми «занурюємося» у закарпатський край, тим дужче захоплюють його чарівні незвичні краєвиди. Величні гори то ближче підступають до дороги, то віддаляються, піднімаються увись, підпирають небо, а воно, наче опускається до землі з вершин тоненькими обривистими річечками. Раз по раз затамовуємо подих під час різких спусків, долаючи перевали, відчуваємо різкі перепади тиску, на які, втім не вельми є коли зважати, адже за вікнами автобуса просто захоплююча краса. Сивий туман вдалині оповиває бескиди, чарують вогняними барвами панорами осені. Золото Карпат!..
У горах зблизька приваблює ліс. Дерева тримаються на схилах за землю могутнім корінням, яке аж визирає на поверхню та в’юнко переплітається, щоб утвердитись у міцності. Поважні крони високі, здається, сягають хмар. Хто ж не знає символу Карпатського регіону – високу струнку вічнозелену смереку, яка є найбільш поширеною в Українських Карпатах, давньою і головною лісоутворюючою породою. ЇЇ тут ціле царство-володіння! Цікаво, що, хоча й тлумачиться смерека як ялина, та дещо відрізняється від хвойної красуні наших країв. Її різновид і форма, певно, зумовлені місцем зростання. Тому вловлюємо розбіжності між нашою ялинкою та смерекою. В останньої гілля, наче широкі рукави убору панни, низи яких злегка злітають догори, хвоя м’якша на дотик, якщо потерти у долонях, має інакший запах. І, звичайно ж, у побуті, як деревина, вона відіграє важливу роль – найперше, використовується як паливо, а що легка і міцна – у будівництві, меблевій промисловості. Знаємо, що з неї виготовляють музичні інструменти, зокрема, невід’ємний класичний інструмент гуцулів – трембіту.
Невеличкі хатинки в низовині розсипались намистом, які так ваблять своєю простою зовнішністю. Дворики тут в основному без парканів, майже у кожному височіє хрест, або стоїть скульптура Божої Матері – тут це обов’язковий оберіг. Лише на узгір’ях розмежовані дерев’яними перелазами сінокоси, на яких у вигляді своєрідних дзвіночків скирти соломи. Ген високо білими цятками видніється отара овець, дорогою далі – походжають одиноко бурі корівки, зовсім відмінні від наших, знають своє пасовисько і дорогу додому. Цікаві і коні – породи гуцулик, які для горян є і помічниками, друзями та годувальниками, вони гірської породи, невеликі, проте досить швидкісні і легко піддаються верховій їзді. На цьому усі охочі змогли переконатись, проїхати верхи у горах вартувало від 10 гривень.
… Гірські ріки біжать повз каміння, вирують, падають через пороги, звиваються у своїх чудернацьких руслах, «перебігають» через дороги. Знаємо, що їх стрімкі води використовували для переправи деревини, …. Страшно і сумно стало, коли побачили, що для місцевих жителів ці ріки слугують, (ніколи б не здогадались)… сміттєпроводом і несуть стрімкі води різноманітне сміття і відходи далеко-далеко, мов ганьбу без культур*ю відносять…

Велич замків та єднання закоханих сердець
Урочиста архітектура закарпатських замків дуже органічно вписується у гористу місцевість міст та містечок. У їх стінах відчули подих минулих епох, коли тут жили королі, князі, графи та графині. Кожна споруда зводилась зі своїми секретами, мала свої таємниці, свої пастки для ворога, адже вони ще й слугували фортецями для оборони рідного краю. Кожен замок приховує і свої родзинки на території.
Колишній мисливський замок-палац графів Шенборнів, що знаходиться поблизу с. Чинадієво, побудований в романтичному стилі і поєднує романські та готичні мотиви. Побудований він за хронологією земного року: 365 вікон (кількість днів у році), 52 димоходи (кількість тижнів у році) і 12 входів (кількість місяців у році). Розташовується замок-палац серед мальовничого парку-дендрарію ХІХ ст. з озером, що має форму серця і джерелом молодості та краси. Слухаючи легенди екскурсовода про чудодійну воду джерела, яка суттєво омолоджувала колишніх жителів після вмивання, усі учасники екскурсії теж залюбки купалися, щоб перевірити животворящі властивості на собі.
Замок кохання – так іменують древню романську феодальну твердиню, що збудована у XV столітті – Чинадіївський замок, або замок Сент-Міклош. Володіли фортецею княгиня Ілона Зріні, її син Ференц ІІ Ракоці, графи Шенборни. Історія відданого і пристасного кохання чарівної княгині Ілони Зріні та молодого графа Імре Текелі вражала тоді усю західноєвропейську знать. Так і донині із трепетом і зачудуванням переповідають її у стінах замку.
Гордо здіймається на 68-метровій Замковій горі Мукачевський замок Паланок, який був одним із найкращих в оборонному значенні Середньовічної Європи, постав у XIV столітті. Його непідкорені мури та неймовірна панорама міста Мукачево, яка відкривається на одному із бастіонів замку, просто надихає на романтичні мрії. Ці хвилюючі відчуття враз підхоплює музика скрипаля, який заграв на площі замку серед туристів, наче заспів до красивої події. Саме тут і відбулася романтична історія нашої поїздки, заради якої також потрібно було сюди їхати. Адже зізнання у Замку кохання, напевне, незабутнє і непорушне на все життя. Отже, після екскурсії, спускаючись кам’яними сходами, бухгалтер Любомльського лісгоспу, молода дівчина Віта Чемко несподівано, побачила як їй назустріч із букетом ніжно-білих троянд йшов схвильований її коханий Сергій Прокоса (інженер охорони і захисту лісу). І ця пам*ятна мить – освідчення в коханні у такому знаменному місці, стала подією нашої поїздки, бо на весь час подарувала атмосферу теплоти і радості за наших молодих колег, яких з натхненням фотографували усі туристи, які були у замку на ту пору.

Оздоровлення і смак божественного напою
День поволі наближався до вечора, осіння прохолода оповивала усе дужче, небо, закутане у сизу млу, дихало вогкістю пізньої пори… Попри таку погоду багато люду та, власне, з ними і ми, сміливо занурюємось у басейн під відкритим небом, насолоджуємось незвичайним купанням та відпочинком. А це вже ми – у селі Косонь Берегівського району, яке славиться термальними басейнами. На дворі – +7, а температура води становить +37. Емоції через край! Окрім цього, мінеральні косинські води є надзвичайно лікувальними, багатими на залізо, марганець, калій, кремній, натрій, фтор, цинк та інші мікроелементи, які комплексно впливають на весь організм людини, несуть загально-оздоровлюючий ефект, наповнюючи його необхідними для нормального функціонування речовинами та мікроелементами. Це оздоровлююче диво природи Карпатської землі. Аналоги відповідної води є тільки в чотирьох куточках світу: на Курильських островах, у Новій Зеландії, Ісландії та Береговому. Пара над басейном здіймається угору, гідротерапія та своєрідний масаж приємні і неповторні: ставши під фонтани чи розташувавшись біля підводних гейзерів та джакузі, оздоровлювали і душу, і тіло.
Поніжились у басейнах, і звідки й з’явилися сили та енергія. І вже вирушаємо на дегустацію божественного закарпатського напою – хмільного вина. Закарпаття здавна славилося своїм виноробством. У старовинних кам’яних льохах зберігаються сотні сортів вин, рецепти та приготування яких тут передаються із покоління до покоління. Ковток за ковтком ми куштували різносортні червоні та білі вина, обирали кращі на свій смак. Втім знаємо, що закарпатські вина цінуються на світовому ринку і не поступаються за смаковими якостями ніяким іншим.

І знову історія кохання…
Щоправда, історія предавня і сумна. Розповідає вона про виникнення ще одного дива Західної України – озера Синевир, що знаходиться серед гір. Колись ці гори належали графу, батькові юної блакитноокої красуні Синь. Якось граф вирушив перевірити, як працюють лісоруби, а Синь напросилася разом із батьком. Там і зустріла дівчина юного пастуха Вира. Так, незважаючи на заборони батька, закохані таємно зустрічалися. А коли граф дізнався, то наказав вбити хлопця. Якось, коли Вир чекав на галявині кохану, графські слуги зіштовхнули на нього з гори величезний камінь. Коли Синь побачила, що трапилося, вона обійняла високу кам’яну могилу і гірко заплакала. Сльози лилися і лилися, вони затопили всю галявину, і сама Синь зникла в блакитних водах. Утворене озеро люди назвали іменами закоханих, поєднавши їх навіки. Воно дуже глибоке, а посередині має острівець, тому й звуть ще його Морське око. Аби помилуватись красою незвичайної водойми, ми долали шлях угору пішки півтора кілометри. Тут знаходиться заповідно-мисливське господарство, сповнене рідкісних рослин та тварин, про що розповідають розташовані по дорозі таблички. Прогулюючись до озера, не минали і пропозиції місцевих жителів, які пригощали гарячим глінтвейном та радили прикупити цілющий закарпатський чай з гірського різнотрав’я.

Магічний звук трембіти і гуцульська кухня
На ілюстраціях із життя закарпатців ми часто споглядаємо колоритних гуцулів на полонині із предовгими трембітами у руках. Це неодмінний атрибут гір, незвичайний і гучний звук якого розходиться по всьому краю та споконвіку супроводжував різноманітні життєві моменти горців. Зокрема, трембіта була єдиним засобом зв’язку чабана з селом, особливі звуки інструмента попереджали про небезпеку, подавалися сигнали про початок та закінчення робочого дня. Цей інструмент супроводжував гуцульські обряди і свята, різні урочистості – від сповіщення про народження в сім’ї дитини, припрошення людей на весілля, до плачу, коли проводжали людину в останню путь. Нам же випала нагода спробувати і себе трембітарем. Інструмент цей завдовжки до 3 метрів, вага – до півтора кілограми. Тож і втримати її не кожному під силу. Духу треба було чимало, аби із нього видався звук, а то ще й мелодія. Проте декому вдалося підкорити її і це було так прегарно.
Гуцульські національні страви – ще одна, але вже смачна, родзинка закарпатського краю. Вчитуючись у меню в колибі, просто розгублюєшся у назвах – бануш, бограч, бульба із бринзою, запечена форель… Усе таке загадково-оригінальне, що, безперечно, кортить, та й варто, спробувати. І ми не встояли перед спокусою… А наостанок, щоб по-справжньому відчути дух Закарпатської землі волинські лісівники ще й із запалом колоритну коломийку затанцювали. І що б ви думали у цій мелодії нам вчувалося? Та дзвінке щире запрошення: приїжджайте ще, будемо вам раді…

Ось кілька відгуків наших працівників про поїздку

Сергій Прокоса, інженер з ОЗЛ: «Із рідної Любомльщини, потрапивши на Закарпаття, здалось опинились ніби в іншому вимірі, вражає своєрідна архітектура, європейська місцевість, дивовижні пейзажі, характерна говірка, цікава ментальність людей (набожність). Карпати зачаровують. Хоча як лісоводу мені шкода карпатський ліс, який вирубують, але на фоні того, що «похазяйнувала» людина видно, що природа сильніша за будь-які її дії. Тож до тих гір, ялин (смерек), бистрих потоків, серпантинних гірських доріг хочеться повертатись знову і знову. А ще мрію побувати у Карпатах взимку».

Леонід Бортник, кранівник нижнього складу: «У Карпатах я побував перший раз. Про таку красу, гірські пейзажі уявлення не мав, лише по телевізорі дивився, а мріяв побачити наяву. Вражений поїздкою дуже, адже коли подорожуєш у горах – очей не можна відірвати від тих краєвидів. Таке не забувається ніколи. Найбільше сподобалась купіль у термальних басейнах та зачарувало озеро в горах Синевир, яке дуже прекрасне і зовсім не таке як наші озера. Та і все навкруг цікавило, додому привіз безліч сувенірів, подарунків, всіх обдарував. Коли б ще така нагода у лісгоспі випала б, то з радістю ще б поїхав, особливо хотілось би влітку, тільки вже зі своєю відеокамерою, щоб було що вдома не тільки розказати, а ще й показати».

Андрій Денисюк, водій лісовозу: «Від поїздки у Карпати маса позитивних емоцій. Ще довго будуть згадуватись ті екскурсії по замках, гірське озеро, краєвиди, і та дружня атмосфера, коли разом відпочивали в басейнах та дегустували вино. Отримали величезний заряд яскравих емоцій, яких уже тут, вдома, вистачить надовго».

Віта Чемко, бухгалтер: «Ніколи раніше не була в Карпатах, тому захопили навколишні пейзажі, такі відмінні від наших. Потрапляєш як у казку, коли хочеться усе побачити, сфотографувати, пізнати. Від поїдки збагатились новими знаннями про такий красивий куточок України. Дуже добре і те, що ми побували разом з колективом і що так оригінально відбулося освідчення мого коханого Сергія».

Ольга Шмальонова, головний бухгалтер: «Від екскурсії у Закарпаття просто в захваті. Побачили та відкрили для себе багато чого нового, милувались природою, отримали безліч вражень, емоцій. Такі поїздки, безперечно, позитивно впливають на працівників, тож і до роботи тепер неабиякі сила та натхнення. От працюєш і згадаєш якусь гарну мить, що бачили у Карпатах, стає тепло і приємно. Чекатимемо і наступних таких нагод разом вирушати у подорожі».

Мирослава Зінчук, інженер з реалізації: «Карпати – це немов легенда, це неповторність, це чарівний край, який манить однією своєю назвою і цікавими оповідями з книжок, з географії. Тому все, що ми побачили своїми очима, відчули душею – незабутнє і казкове. Дуже приємно, що наш колектив злагоджений, дружній, підтримуємо один одного не тільки у роботі, а й гарно відпочиваємо. Коли ще вирішимо їхати на екскурсію – хочемо знову в Карпати, адже вони такі великі!…»

Сергій Боярчук, директор:
«Переконаний, що така екскурсія не лише дає змогу побачити зблизька мальовничу нашу Україну, пізнати її дивовижні невмирущі традиції, багату історію, а ще й згуртовує колектив, допомагає зрозуміти один одного, навіть до весілля наблизитись, як сталось у нашому колективі. Тепер разом обговорюємо найбільш цікаві моменти, ділимось враженнями, і чекаємо нових закоханих, щоб поєднати долі у Карпатах».
Любов Хвас,
прес-служба ДП «Любомльське ЛГ».
На фото автора: працівники Любомльського лісгоспу знайомляться з природою, звичаями та побутом.

вмиваємось джерелом молодості і краси (2) дорогою до озера Синевир (2) вмиваємось джерелом молодості і краси (1) краса озера Синевир ми біля колиби мисливський замок-палац Шенборнів освідчення  (3) після освідчення у стінах Мукачівського замку OLYMPUS DIGITAL CAMERA термобасейни Косино (1) трембітує бухгалтер голова профкому Наталія Мартинець термобасейни Косино (2) трембітує кранвщик Леонід Бортник

Волинські лісівники заготовляють дрова колоті для армії

Лісівники краю підтримують українську армію. Зусиллями колективів усіх лісогосподарських підприємств ВОУЛМГ триває заготівля і організація відправлення дров колотих на фронт країни. Підтримуючи ініціативу начальника управління Василя Мазурика, кожен колектив заготовив по 27 метрів кубічних дров. Згідно із графіком великогабаритні машини навантажуються, згодом — сушаться, після чого вони будуть прямувати до місць призначення.

Як сказав начальник ВОУЛМГ Василь Мазурик:  “кожен свідомий українець сьогодні має моральний обов’язок співпереживати усі тривожні події разом з тими, хто захищає наш спокій. Тож лісівники Волині активно долучилися допомагати військовим, аби спільно вибороти довгоочікуваний мир.”

Прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства. На фото: навантажування дров колотих на території складів “Камінь-Каширсьагроліс” та ДП “Камінь-Каширське лісове господарство”

агро 8 агро агро1 агро2 агро3 агро4 агро6 агро7дп 3дп 5дпдп1  

Василь МАЗУРИК: Співпрацювати — з довірою одне до одного

 У приміщенні обласного управління лісового та мисливського господарства відбулась робоча нарада за участю начальника управління Василя Мазурика та директорів лісогосподарських підприємств, в ході якої обговорено низку виробничих питань.

З об’ємними показниками в галузі ведення лісового господарства виступив начальник відділу лісових ресурсів  Григорій Новосад.   Про фінансовий стан лісової галузі Волині розповіла заступник начальника управління Лідія Турянська.

Підводячи підсумки виробничого блоку питань, начальник ВОУЛМГ Василь Мазурик подякував колективам лісгоспів за прикладені зусилля та зупинився на тих питаннях, на які ще необхідно звернути увагу і покращити стан справ. Серед таких – вдосконалення ведення електронного обліку деревини, визначення цін, з урахуванням калькуляцій лісгоспів, на дрова паливні для населення, виконання договірних зобов’язань тощо. Для вирішення окремих із цих завдань було визначено конкретний термін.

Неодноразово у словах начальника лісоуправління Василя Мазурика наголошувалось на необхідності консолідації галузі з урахуванням змін та вимог, які диктує час, для подальшого розвитку лісового господарства. Щодо фінансового стану галузі Василь Васильович вів мову про не допущення росту кредиторсько-дебіторської заборгованості у підприємствах, виконанння своїх аукціонних зобов’язань, упорядкування «договірних» стосунків та ін. Щодо співпраці із споживачами Василь Васильович зауважив: «Враховуючи сучасні умови і форми  господарювання, керівник колективу має бути далекоглядним і успішним менеджером. Співпрацювати на чесних та взаємовигідних умовах зі споживачами, залишаючи тим самим місток для подальших виробничо-ділових стосунків із ними, є запорукою успішного господарювання і, відповідно, розвитку як підприємства, так галузі вцілому.»

Завершив нараду начальник управління зі сподіваннями про те, що й надалі внутрішня робота в структурі лісоуправління буде базуватися на довір’ї одне до одного та виключно на реальних показниках.

Світлана МІСЬОНГ, прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства. 

мазурик 1 мазурик 2 мазурик 3

Колегіальні рішення: дрова сім’ям учасників АТО, збільшення цін та підвищення зарплатні

IMG_6514З подяки лісівникам розпочав чергову колегію начальник Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства.
– Дякую за Вашу оперативну роботу по забезпеченню сімей учасників АТО та малозабезпечених дровами паливними, – мовив Василь Мазурик. – Ми виконали великий обсяг робіт… Це при тому, що списки щоразу доповнюються новими прізвищами… Зараз у мене значиться 1909 чоловік… Майже усі сім’ї ми забезпечили дровами. Втім, маємо посилити контроль за розподілом паливних дров, переконатись, що вони доходять за адресами. Адже не всі призвані беруть участь в АТО.
– Це стається тому, що багатьох призивають на військову службу у ці дні, – прояснює ситуацію директор ДП «Ратнівське ЛМГ» Микола Мельник. – Ми перевіряємо достовірність поданої інформації безпосередньо з односельцями призваних. Вони ще тільки їдуть на полігони, не встигли навіть побувати на переднім краї, у зоні бойових дій… Та їх сім’ї залишилися без чоловіків і висловлю думку, що ми робимо добру справу, коли підтримуємо їх жінок, дітей, матерів. І призвані на військову службу, і добровольці з Волині мають бути упевненими, що ми не полишимо їх рідних наодинці із зимою.
Колегія погодила порядок взаємодії у цім питанні з сільськими та селищними радами, районними і обласною держадміністраціями. Також ухвалила звернутися до обласної держадміністрації, аби остання це питання державної ваги узгодила згідно законодавчих норм і приписів з податковою службою та фінансовою інспекцією.
Жваве обговорення викликало питання ціни на дрова паливні. Попит на них зростає, у той же час їх заготівля і доставка щоразу дорожчають. На це суттєво впливає ріст долара і євро.
– Ми сьогодні відпускаємо із нижнього складу дрова по 390 грн із ПДВ, – інформує присутніх директор ДП «Ковельське ЛГ» Володимир Данилюк. – Міський голова Олег Кіндер дорікає нам, мовляв, задорого. Та коли ми просимо його спробувати самим заготовити і вивезти дрова, а відтак і запропонувати власну ціну, він відмовляється. Звичайно ж, ті 12 грн, що ми маємо на кубі для зарплатні, дуже скромна плата. Адже буває й так: поїхав за дровами і забуксував, доводиться викликати підмогу і повертатися з повітрям.
– Дуже подорожчали енергоносії, – погоджується Микола Мельник.
– Вважаю доцільним буде підняти ціну за кубометр на 100-150 грн, – долучається до розмови директор ДП СЛАП «Любешівагроліс» Віктор Симонович.
– Мінімум на 170 грн, – роздумує Василь Мазурик. – Наші затрати по заготівлі надто великі…
Одним з архіважливих Василь Мазурик вважає і питання заробітної плати. Члени колегії прив’язують її до долара і євро. Торік на цей час в еквівалентному вираженні вона становила 312 доларів, цього року впала до 220. Начальник лісоуправління закликав членів колегії до збільшення зарплатні на прикладі власних державних лісогосподарств.
На прохання голови обласної організації профспілки працівників лісового господарства Павла Матіюка члени колегії розглянули також ряд клопотань про надання матеріальної допомоги на лікування поранених у зоні АТО.
Такі найважливіші питання були винесені на чергову колегію. Обмін думками, зважена державницька позиція усіх членів дає надію, що завтра ця консолідована думка стане реальним важелем лісогосподарської політики.
Сергій Цюриць,
прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства.
На фото: під час колегії ВОУЛМГ.

IMG_6500IMG_6506 IMG_6507 IMG_6508 IMG_6510 IMG_6511 IMG_6513 IMG_6501

 

Стратегічне партнерство: Договір про співпрацю виконується

IMG_9698Волинське обласне управління лісового та мисливського господарства цього року підписало договір про співпрацю зі Східноєвропейським університетом імені Лесі Українки. Такий крок приніс відчутну вигоду щонайперше студентам. Вони отримали можливість проходити виробничу практику на державних лісопідприємствах, зокрема у Волинському лісовому селекційно-насіннєвому центрі. Викладачів, а серед них є навіть колишній працівник лісоуправління доцент Василь Войтюк, цікавить наукова інформація. Лісівники у свою чергу сподіваються на новітні наукові розробки у сфері лісівництва. Нещодавно лісоуправлінці вже побували на Дні кафедри лісового та садово-паркового господарства біологічного факультету СНУ імені Лесі Українки, зустрілися з викладачами та студентами, ознайомились з діяльністю наукових та навчальних лабораторій, провели лекційні заняття для студентів ІІІ курсу. Відтак студенти відвідали Інформаційно-екологічний цент ВОУЛМГ, де зустрілися з начальником лісоуправління Василем Мазуриком та начальником відділу лісового господарства Борисом Бабелясом, ознайомились з музеєм Волинського лісу та оглянули виставку живопису «Волинський ліс очима художників». І ось нова спільна акція. На цей раз нею стала навчально-практична лісогосподарська екскурсія. Студенти другого, третього, четвертого та п’ятого курсів, які спеціалізуються на цій кафедрі, побували на лісорозсадниках ДП «Ковельське ЛГ» та ДП «Ратнівське ЛГ».
– Ця поїздка стала можливою завдяки підтримці Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства, яке надало пальне для автобусів, – кажуть організатори цієї захоплюючої мандрівки доценти кафедри лісового та садово-паркового господарства біологічного факультету Східноєвропейського університету імені Лесі Українки Олександр Кичилюк та Василь Войтюк. – Незважаючи на прохолодну осінню погоду, поїздка вдалася. Адже краще один раз побачити на власні очі, ніж десять разів почути про лісорозсадники від інших.
На лісорозсаднику Ковельського лісгоспу екскурсантів зустріли головний лісничий лісгоспу Віктор Савчук, інженер лісових культур Віталій Громік та майстер лісу Анатолій Лисковець. Вони й показали гостям шкільне відділення, розповіли про черенкування, продемонстрували весь процес – від закладки до виходу товарних черенків. Студенти мали можливість ознайомитися також з клонуванням та щепленням. Закладка посівного відділення, підбір якісного насіння та вирощування сіянців надзвичайно цікавили не тільки студентів, а й викладачів. А ще науковці і майбутні ландшафтники дізналися про діяльність Ковельського лісгоспу, значення для нього лісорозадника, технологію вирощування посадкового матеріалу.
– Розсадник облаштовано на новому місці п’ять років тому, – каже Василь Войтюк. – То ж для вирощування сіянців створені найоптимальніші умови. Відповідно тут вирощується якісний посадковий матеріал, а ще найбільш затребувані саджанці для озеленення. Думаю, від цього спілкування у виграші залишилися не тільки студенти, а й працівники лісогосподарства. Адже у майбутньому, сподіваюся, наші випускники поповнять ряди працівників держлісгоспу.
На Ратнівському лісорозсаднику майбутніх ландшафтників зустріли головний лісничий Ратнівського лісгоспу Віктор Кузьмич та начальник розсадника Григорій Козел. Розсадник вразив своєю площею (33 га), належним порядком, чистотою на полях і в теплицях, гарним посадковим матеріалом сосни, вільхи, берези, міні-тепличками для укорінення живців декоративних рослин.
Лісоуправління та кафедра лісового та садово-паркового господарства біологічного факультету СНУ ім. Лесі Українки розширюватимуть і поглиблюватимуть цю взаємовигідну співпрацю.

Прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства.

На фото Олександра Кичилюка: під час екскурсії до лісорозсадників.

IMG_9701 IMG_9705 IMG_9702 IMG_9707 IMG_9708 IMG_9704 IMG_9722 IMG_9728 IMG_9729 IMG_9731

 

 

Школа сучасного лісівництва: Бензопили, кущорізи та профілактика виробничого травматизму

IMAG0921Наприкінці минулого місяця працівники ВОУЛМГ на базі ДП «Ківерцівське ЛГ» організували навчальний семінар по вивченню нової сучасної лісовозної техніки. Директори, головні лісничі та інженери державних лісогосподарств зустрілися з торговим представником фірми МВФ «Захід» Віктором Літвінчуком. Він розповів про найсучаснішу лісовозну техніку, при допомозі тракториста ДП «Ківерцівське ЛГ» Якова Микитюка продемонстрував сортиментний візок з маніпулятором марки “Farma”. Цей двохвісний візок, що агрегатується з МТЗ 82.1, може взяти на прицеп 14 тонн вантажу. Стріла маніпулятора на максимальному вильоті досягає 6.6 метра і може підняти до 0.8 тонни. Вартує до 800 тис. грн. Збирають його в Естонії. Цей навчальний семінар здобув добрі відгуки і вже має результати: на Волині зֹ’явилися перші маніпулятори марки “Farma”.
Цього разу лісоуправлінці вирішили провести семінар-нараду з бензиномоторного інструменту та профілактиці виробничого травматизму. Навчання проходило на базі ДП “Маневицьке лісове господарсво” за підтримки директора Володимира Радіона. Захід було організовано для інженерно-технічних працівників держлісгоспів Волинського ОУЛМГ – інженерів з охорони праці, головних механіків, інженерів лісозаготівель. Адже саме вони безпосередньо займаються організацією робіт, які виконуються з бензопилами, кущорізами та іншим мотоінструментом. Лісоуправлінці поставили за мету показати нову техніку, розповісти про принципи її роботи, а також наголосити на суворому дотриманні правил безпеки. Для цього у якості лекційників запросили головного спеціаліста лісових ресурсів ВОУЛМГ Олега Яворського та його колегу Олександра Боровицького, також незалежного спеціаліста Мирослава Ігоровича Запухлого та регіонального постачальника Володимира Петровича Вржеща, які достеменно володіють інформацією про найсучасніші бензопильні технічні засоби.
Поряд з демонстрацією інструментів, озвучувалися і вимоги до їх роботи, говорилося про дотримання правил безпеки. Кожний з учасників взяв для себе корисну інформацію чи то для покращення вступного інструктажу інженера з охорони праці по безпечній роботі з інструментом, чи то по підбору бензопили для певних видів робіт інженеру з лісозаготівель, чи то забезпечення і підбору пильного ланцюга, шини, мастил та аксесуарів для головного механіка. Першим свій виступ розпочав головний спеціаліст відділу лісових ресурсів Олег Яворський. Він наголосив, що на сучасному етапі лісогосподарювання техніка безпеки і охорона праці – одне з ключових питань. Воно стосується кожного працівника – від директора до майстра лісу і лісоруба. Олег Ярославович особливу увагу приділив системі управління охороною праці на підприємстві. Детально зупинився на її складових, зокрема:
– організації і координації робіт, тобто обов’язках, правах, відповідальності та повноваженнях керівників всіх рівнів та осіб, які управляють, виконують та перевіряють;
– обліку, аналізі та оцінці ризиків;
– плануванні показників стану умов та безпеки праці;
– контролі;
– заохоченні працівників за участь у реалізації заходів, направлених на зниження ризиків;
– коригуючих і запобіжних діях.
Він також зосередив увагу на основних завданнях, які повинна вирішувати система управління охороною праці. Щонайперше, наголосив доповідач, це є професійний добір, в тому числі з урахуванням стану здоров’я та психофізіологічних особливостей, по-друге – це навчання з охорони праці, по-третє – безпечний стан обладнання, виробничих процесів, будівель та споруд, по-четверте – забезпечення нормативних санітарно-гігієнічних умов праці, по-п’яте – наявність відповідно до нормативів засобів індивідуального захисту, по-шосте – оптимальні режими праці та відпочинку та останнє, по-сьоме – лікувально-профілактичні заходи для працюючих.
Завершуючи свій виступ, Олег Яворський звернув увагу на фінансування заходів з охорони праці. Сьогодні цей показник – на рівні 761 тис грн, проте новітні технології потребують додаткового вкладання коштів. При цьому наголосив, що саме роботодавець, тобто керівник очолює всю роботу з управління охороною праці і несе повну відповідальність за її функціонування в цілому на підприємстві.
Відтак слово взяв провідний спеціаліст відділу лісових ресурсів Олександр Боровицький. Він детально проаналізував технічний стан галузі, озвучив, де яка техніка працює, зокрема назвав загальну кількість бензоінструменту. Повідомив її кількість у кожному структурному підприємстві. Наші підприємства, зазначив, використовують бензопили таких провідних марок як українська «Мотор Січ», німецька «Stihl» та швецька «Husqvarna». На озброєнні державних лісогосподарських підприємств їх зараз налічується 435 одиниць.
– За кожним бензиномоторним інструментом стоять люди, робітники наших лісогосподарських підприємств, – звернувся до колег Олександр Миколайович. – Ви, як ніхто інший на підприємстві, повинні знати всі технічні характеристики та параметри роботи цих інструментів, навчити цьому своїх підопічних. Для цього на цей теоретично-практичний семінар ми запросили незалежного спеціаліста Мирослава Ігоровича Запухлого та регіонального постачальника Володимира Петровича Вржеща, які все знають про бензопили, кущорізи та інший мотоінструмент. Ще б пак, для прикладу, Мирослав Запухлий вже понад 10 років займається бензиномоторним обладнанням, знає як сильні, так і слабкі сторони кожного.
– Я привіз сьогодні з собою бензопилу нового зразка, – Мирослав Ігорович взявся демонструвати всі складові, розповідати про технічні параметри та можливості інструменту. – Ми сьогодні дамо відповіді на всі ваші запитання.
Детально зупиняється на практичній підготовці паливних сумішей та змащувальних матеріалів, різновидах та характеристиках фільтрів та їх експлуатації. Наголошує, наскільки важлива правильна підготовка пильного апарату, до якого входить і загострення ланцюга і догляд за шиною, також система змащування і своєчасна заміна запчастин.
– Правильна заточка ланцюга робить пиляння більш продуктивним, зменшує час пиляння, економить споживання паливної суміші та мастила для змащування ланцюга, знижує ймовірність перегріву двигуна, сприяє меншому зносу двигуна, збільшує ресурс бензопили, – додає Володимир Петрович.
Також розглянули технологію роботи з бензопилою, охорону праці та техніку безпеки.
Проте у слухачів виникають додаткові запитання!
– А чому відрізняються ціни в різних постачальників? – запитує інженер з охорони праці і техніки безпеки ДП «Ковельське ЛГ» Сергій Наумчук.
– Правда, є такі випадки, – погоджується Мирослав Ігорович. – Це пов’язано з нестабільністю валютного ринку, який і впливає на вартість імпортного обладнання. Проте маємо надію, що все стабілізується та набере свого стабільного напрямку.
– Чи можна ставити на бензопилу іншу шину, не тих параметрів, яка є у комплекті? – цікавиться головний механік ДП «Ратнівське ЛМГ» Анатолій Заліпа.
– Можна! – каже Мирослав Ігорович. – Але не більших параметрів, це зменшить навантаження на двигун.
Ось так у запитаннях і відповідях крок за кроком проходить увесь семінар.
– Щоб доступно та якісно проводити інструктажі та навчання з охорони праці, ми самі повинні вчитися, поновлювати свої власні знання та вміння, – ділиться своїми роздумами інженер з охорони праці ДП «Маневицьке ЛГ» Ольга Пащенко. – Думаю, сьогодні ми це зробили. Дякуємо Вам за організацію і проведення такого навчання.
– Так, не кожного місяця проводяться такі цікаві, потрібні, а головне ефективні семінари-наради, – погоджується з колегою головний інженер ДП «Маневицьке ЛГ» Сергій Матчук. – Ці практичні навики, які ми сьогодні тут отримали, фахові поради, підказки, рекомендації ми ще довго будемо згадувати. Вони допомагатимуть нам у нашій роботі.
І організатори, і учасники цього теоретично-практичного курсу зійшлися на думці, що подібні заходи мають проводитися регулярно. «Школа сучасного лісівництва» вже має наступну тему. Працювати і вчитись, поновлювати призабуте і набувати нових знань – цей принцип стає нормою у лісівників Волині.
Олександр Миколайчук.
На фото Олександра Боровицького: під час проведення навчального семінару.
Прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства.

IMAG0923 IMAG0902 IMAG0903 IMAG0922 IMAG0916 IMAG0909